Архів

Октябрь 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Сен    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Нормативно-правова база

Нерестова заборона 2016

Служба державної охорони Національного природного парку «Білобережжя Святослава» повідомляє наказом Миколаїврибохорони від 22.03.2016 року № 22 встановлено весняно-літню нерестову заборону на лов риби та інших водних біоресурсів у 2016 році, а саме:

  Читать далее

Співпраця

Протягом 2013 року були укладені наступні угоди та договори про співпрацю:

- договір від 21 березня 2013р. про співпрацю з Чорноморським державним університетом ім. П.Могили

- договір від 01червня 2013р. про науково-практичну співпрацю з ДУ «Українським науково-дослідним інститутом медичної реабілітації та курортології МОЗ України»

- договір від 18 жовтня 2013р. про наукове співробітництво з Приазовським НПП

- угода від 01 жовтня 2013р. про співпрацю з Всеукраїнською громадською організацією «Чиста хвиля»

- договір від 26 листопада 2013р. про наукове співробітництво з Біосферним заповідником «Асканія Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна

- договір №42 від 25 жовтня 2013р. на виконання НДР: «Розробка «Рекомендацій з оптимізації чисельності популяції вовка (Canis (Canis) lupus Linnaeus, 1758 (згідно Гептнер та ін., 1967; Mech, 1974; Clutton-Brock et ol., 1976) на  материковій частині території Національного природного парку «Білобережжя Святослава»»

- угода від 02 листопада 2013р. з Мойсієнко І.І. про розробку науково-практичних рекомендацій по збереженню і відновленню літорального валу на прикладі модельних ділянок.

 

 

Протягом 2014 року були укладені наступні угоди та договори про співпрацю:

- Угода на проведення практики студентів ТЕК МНАУ (технолого- економічний коледж Миколаївського національного аграрного університету) від 29 квітня 2014 року.

- Договір №1 про наукове співробітництво між НПП «Білобережжя Святослава» та Миколаївським національним університетом ім.. В.О. Сухомлинського від 29 травня 2014 року.

 

Положення про наукову діяльність заповідників і національних природних парків України

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ЯДЕРНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Н А К А З

N 105 від 01.07.97 м. Київ Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 серпня 1997 року за N 358/2162

(Наказ втратив чинність на підставі Наказу Мінекоресурсів N 103 від 09.08.2000)

Про Положення про наукову діяльність заповідників і національних природних парків України

На виконання Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та Постанови Верховної Ради України від 24.09.94 р. N 177/94-ВР «Про програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Положення про наукову діяльність заповідників і національних природних парків України.

2. Директорам установ природно-заповідного фонду в науковій діяльності керуватися цим Положенням.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на Головне Управління національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України (М.Стеценко).

Міністр Ю.КОСТЕНКО

Затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.07.97 р. N 105
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 серпня 1997 року за N 358/2162

Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України

1. Організація діяльності наукових відділів

1.1. Основною формою узагальнення результатів наукових досліджень заповідників та національних природних парків є їх «Літопис природи», який ведеться відповідно до затверджених методичних посібників, інструкцій та рекомендацій. В «Літопис природи» подаються основні дані про календар природи, фізико-географічні умови, рослинний і тваринний світ, антропогенний вплив на природно-заповідну територію (далі — ПЗТ). Окремим розділом також подається характеристика досліджень за іншими темами. «Літопис природи» передбачає і додатки.

1.1.1. «Літопис природи» — є головною науковою темою, яка ведеться постійно, а результати досліджень щорічно оформляються у вигляді окремих томів. «Літопис природи» підлягає реєстрації в УкрІНТЕІ.

1.1.2. Кожний том «Літопису природи» затверджується директором природно-заповідної установи (далі — ПЗУ). Оригінал зберігається в ПЗУ, а копії до 1 травня поточного року надсилаються до центрального органу виконавчої влади, яким вони підпорядковані, а також до Головного управління національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України (далі — Головне управління), на яке в особі Мінекобезпеки України покладено функції координації та забезпечення формування науково-технічної політики у заповідній справі (постанова КМУ від 13.03.95 N 170 «Про Положення про Головне управління національних природних парків та заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України»).

1.2. Крім «Літопису природи», ПЗУ зосереджують свою наукову діяльність на розробці спеціальних тем, пов’язаних з кадаструванням біорізноманітності та земель, їх моніторингом та екологічним прогнозуванням. Актуальною має бути розробка наукових основ охорони, відтворення і використання біорізноманітності, а також особливо цінних природних комплексів та об’єктів. Це є основні пріоритетні напрями.

1.2.1. У рамках пріоритетних напрямів наукові відділи розробляють довгострокові теми та програми, які погоджуються науковими кураторами ПЗУ і затверджуються НАНУ та Мінекобезпеки України. Мінекобезпеки України може доручити затвердження наукових тем Головному управлінню. Для тих ПЗУ, котрі не відносяться до НАНУ та Мінекобезпеки України, теми і програми також затверджуються відомством, якому вони підпорядковані. Наукова тема може бути також частиною регіональних або загальнодержавних екологічних наукових програм.

1.2.2. На основі програм і тем розробляються щорічні робочі плани, а також плани науково-технічних заходів, за якими передбачається втручання у заповідний режим у наукових цілях, і у зв’язку з цим погоджуються Головним управлінням. Втручання визначається як дії, які спричиняють деградаційні зміни в екосистемах. Інші дії, котрі не можуть мати суттєвих наслідків (взяття проб |ґрунту чи підстилки в незначних об’ємах, відлов комах для колекції, збір рослин для наукового гербарію, крім рідкісних видів, тощо), можуть здійснюватися на підставі дозволів чи рішень вчених або науково-технічних рад (далі — Рада).

1.2.3. Внесення змін до програм та тем допускається лише за згодою затверджуючих сторін при наявності мотивованого обґрунтування і рішення Ради ПЗУ.

1.2.4. При формуванні бюджету ПЗУ на наступний рік фінансування наукової діяльності передбачається: а) на ведення «Літопису природи» — за рахунок коштів відомства, якому підпорядкована ПЗУ; б) на виконання наукових тем, які є частинами екологічних наукових програм різних рівнів — за умови надання гарантій фінансування цих робіт організаціями, котрі є головними виконавцями програм; в) на виконання інших наукових тем — за умови гарантій їх фінансування установами, які затверджують план науково-дослідних робіт (далі — НДР) ПЗУ.

1.3. Наукові відділи ПЗУ мають право виконувати або брати участь у виконанні НДР на замовлення своїх центральних органів виконавчої влади, установ НАНУ, наукових кураторів, інших установ і організацій на договірній основі, разом з якими можуть створювати спільні навчально-науково-виробничі комплекси.

1.3.1. Планування договірних НДР та звітність по них здійснюється у відповідності з програмами НДР ПЗУ або визначається умовами договорів.

1.4. За результатами виконання тем готуються заключні звіти, які проходять офіційне рецензування і оформляються у відповідності з ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Копії звітів надсилаються сторонам, що затверджують їх.

1.5. Про підсумки науково-дослідної, еколого-освітної та в цих аспектах міжнародної діяльності в кінці кожного року ПЗУ інформують свої центральні органи виконавчої влади та Головне управління за схемами (додатки NN 1, 2).

2. Вчена та Науково-технічна ради

2.1. Вчена та Науково-технічна ради ПЗУ створюються відповідно до статі 42 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі — ПЗФ). Рада є колегіальним органом, який вирішує складні наукові і науково-технічні проблеми, сприяє участі наукової та науково-технічної та природоохоронної громадськості в управлінні науковою, еколого-освітньою і науково-організаційною діяльністю ПЗУ. Вона готує рекомендації щодо основних питань планування, виконання, фінансування, кадрового і матеріально-технічного забезпечення ПЗУ.

2.2. Положення та персональний склад Ради за поданням директора ПЗУ погоджуються Головним управлінням і затверджуються відомством, якому підпорядкована ПЗУ.

2.3. Персональний склад Ради строком на три роки формується з провідних науковців та фахівців у природоохоронній, еколого-освітній, рекреаційній галузях. Головою Ради є директор ПЗУ. Він визначає двох заступників та ученого секретаря з числа компетентних та високої кваліфікації спеціалістів. Перший заступник представляє ПЗУ, другий — наукового куратора. Обов’язки голови в разі його відсутності виконує один із його заступників. Чисельність Ради може бути не більшою 25 осіб.

2.4. Для попереднього розгляду проектів НДР можуть створюватися постійні (або тимчасові) комісії, перелік і персональний склад яких затверджуються Радою. Для оперативного реагування Рада може створювати бюро.

2.5. Рада має право розглядати:

  • науковий профіль, особливості, перспективи і напрями розвитку наукових досліджень, а також природоохоронної, еколого-освітньої, рекреаційної та господарської діяльності;
  • програми, теми, науково-технічні плани і звіти НДР наукових відділів, окремих співробітників та річні звіти своєї діяльності;
  • питання видання наукових праць, матеріалів нарад, семінарів, конференцій тощо;
  • наукові доповіді та практичні рекомендації з питань заповідної справи;
  • госпдоговірні теми та на конкурсній основі їх виконавців;
  • питання підготовки і підвищення кваліфікації наукових кадрів, направлення в аспірантуру, підготовки дисертацій;
  • питання атестації наукових співробітників;
  • звіти співробітників про наукові відрядження за кордон;
  • проекти організації ПЗТ та охорони природних комплексів, результати лісовпорядкувальних та землевпорядкувальних робіт;
  • внутрішньодержавне (галузеве і міжгалузеве) та міжнародне співробітництво з питань заповідної справи;
  • проблеми ефективності методів охорони ПЗТ, пропозиції про вдосконалення засобів охорони ПЗТ;
  • питання функціонування Музею природи;
  • проекти планів матеріально-технічного та фінансового забезпечення наукових досліджень;
  • клопотання про присвоєння працівникам почесних звань та нагород.

2.6. Засідання Ради доцільно проводити щоквартально, але не рідше ніж два рази на рік.

2.7. Рішення Ради приймається відкритим голосуванням, якщо вона не прийняла рішення про таємне голосування.

2.7.1. Рада має право приймати рішення, якщо на засіданні присутні не менш як 1/2 її облікового складу, за винятком випадків розгляду кадрових питань, де є обов’язковою присутність 2/3 складу Ради. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало понад 50% присутніх членів.

2.7.2. Рішення Ради оприлюднюється в ПЗУ, а основні його положення вступають в силу шляхом видання наказів директора і підлягають обов’язковому виконанню всіма працівниками ПЗУ. Основні положення рішення Ради визначаються її головою.

2.7.3. Засідання Ради організовується за запрошеннями її членів не пізніше ніж за два тижні до його початку, оформляється протоколом, який підписує головуючий та учений секретар. Витяг із протоколу оформляється на бланку Ради, завіряється ученим секретарем. Підписи засвідчуються печаткою ПЗУ. Копії рішення Ради представляються до центрального органу виконавчої влади, якому підпорядкована ПЗУ, та Головного управління у двотижневий строк з дня проведення засідання.

2.7.4. Директор ПЗУ у випадку незгоди з рішенням Ради зобов’язаний негайно інформувати центральний орган виконавчої влади, якому підпорядкована ПЗУ, та Головне управління про суперечності, підтвердивши це протоколом засідання Ради, і звернутися з клопотанням про надання допомоги у вирішенні спірного питання. Остаточним у цьому випадку є спільне рішення сторін, які розглядають це клопотання.

3. Наукове кураторство

3.1. Науковим куратором є науково-дослідна установа чи вищий навчальний заклад, що знаходяться в регіоні розташування ПЗУ, або ті, які є близькими за науковим профілем і які мають значний досвід та традиції проведення досліджень на даних ПЗТ. Присвоєння статусу наукового куратора здійснюється за згодою ПЗУ.

3.2. ПЗУ можуть мати наукових консультантів із числа провідних вчених держави, які за згодою затверджуються наказом директора. Науковий консультант є координатором наукових досліджень ПЗУ. Повноваження і завдання наукового консультанта на період виконання ним цих обов’язків погоджуються Радою установи, в якій він працює.

3.3. Науковий куратор затверджується Мінекобезпеки України за погодженням НАН України та поданням Ради, а для біосферних заповідників також за згодою Національного комітету України по програмі ЮНЕСКО «Людина і біосфера». Поточний перелік наукових кураторів додається і вважається затвердженим разом з цим Положенням (додаток N 3).

3.4. Обов’язки наукового куратора:

  • надавати науково-методичну допомогу при здійсненні наукової, еколого-освітньої, природоохоронної та іншої діяльності;
  • консультувати дирекцію щодо перспектив розвитку наукових та науково-технічних робіт, а також персонального складу Ради, розглядати звіти про наукову, науково-технічну роботу;
  • сприяти опрацюванню фактичного матеріалу досліджень за програмою «Літопис природи» і створенню бази даних;
  • готувати на договірній основі висококваліфіковані наукові кадри;
  • надавати допомогу у підвищенні та перекваліфікації наукових, еколого-освітніх кадрів та служби охорони;
  • поліпшувати науково-видавничий рівень діяльності ПЗУ.

3.5. Права наукового куратора:

  • проводити дослідження на відповідній ПЗТ;
  • отримувати за існуючим порядком пріоритетний дозвіл на використання лімітів природних ресурсів у наукових цілях;
  • претендувати на цільове фінансування ПЗУ чи фінансування Головним управлінням;
  • користуватися науковими фондами та бібліотекою ПЗУ чи Головного управління.

3.6. ПЗУ укладають із науковим куратором окремі угоди про співробітництво, в яких детально відображаються питання взаємодії та обов’язки сторін.

3.7. Зміна наукового куратора відбувається за клопотанням Ради до сторін, які затверджують та погоджують його. Пропозицію до Ради про цю зміну мають право вносити як ПЗУ, так і безпосередньо науковий куратор.

4. Порядок взаємодії заповідників і національних природних парків України з науковими організаціями та спеціалістами з питань проведення НДР на ПЗТ

Важливою умовою проведення НДР сторонніми організаціями і окремими спеціалістами на ПЗТ є незаперечне дотримання ними норм природоохоронного законодавства, положень та інших інструктивних документів, що регламентують діяльність ПЗУ. З метою уникнення ускладнень у взаємовідносинах ПЗУ з науково-дослідними організаціями на час проведення ними наукових польових досліджень на ПЗТ і дотримання норм режимів охорони екосистем встановлюється наступний порядок взаємодії:

4.1. Видача дирекціями перепусток науковим організаціям та спеціалістам на проведення НДР здійснюється на підставі їх договору з ПЗУ про наукове, творче співробітництво, спільної планової чи госпдоговірної теми або дозволів. Для видачі перепусток фізичним особам, необхідна їх участь у одній із тем, які виконують ПЗУ, або тимчасова угода з директором ПЗУ.

4.2. Науково-дослідні установи і вузи, які планують працювати на ПЗТ за самостійними темами, повідомляють Головному управлінню запроектовану тему досліджень та у зв’язку з цим передбачуваний обсяг відчуження природних ресурсів, після чого вони отримують у Головному управлінні дозвіл на проведення досліджень.

4.3. Науково-дослідна організація, яка працює за самостійними темами, після отримання дозволу подає заявку і узгоджує з ПЗУ програму сезонних досліджень, склад виконавців, а в разі відчуження природних ресурсів у наукових цілях — і методику досліджень. Дирекції цих установ входять з клопотанням про затвердження лімітів у наукових цілях до Мінекобезпеки України.

4.4. Для отримання ліміту на відчуження природних ресурсів ПЗТ, яке передбачене планами наукових тем, необхідно мати рішення Ради науково-дослідної установи, де виконується НДР, а також Ради ПЗУ. На основі цих рішень затверджуються ліміти на використання природних ресурсів ПЗТ у наукових цілях. Процедура отримання лімітів передує початку сезонних польових досліджень. Вилучення природних ресурсів здійснюється за дозволами, які видаються Держуправліннями екобезпеки областей.

4.5. Про результати сезонних наукових досліджень сторонні організації повідомляють ПЗУ до 1 грудня у вигляді письмового звіту або в строки, обумовлені договором. В разі недотримання таких умов, ці організації не допускаються у наступному сезоні до досліджень на ПЗТ.

4.6. Відомості про НДР, які проводилися сторонніми організаціями або фізичними особами протягом року, в обов’язковому порядку включаються у річні і поточні звіти ПЗУ.

4.7. Госпдоговірні наукові теми, строк дії яких перевищує один рік, ПЗУ, як виконавець, узгоджує з Головним управлінням.

Додаток N 1
до Положення про наукову діяльність заповідників
та національних природних парків України

Схема представлення щорічної інформації про підсумки науково-дослідної діяльності заповідників та національних природних парків України

1. Штати наукового відділу

1.1. Список всіх співробітників, для яких вказується спеціальність, науковий ступінь, знання іноземних мов.

1.2. Використання робочого часу науковими співробітниками (польові, наукові відрядження, камеральні роботи тощо).

1.3. Підвищення кваліфікації наукових співробітників і науково-технічного персоналу.

2. Науково-дослідна робота

2.1. Літопис природи: готовність чергового тому, основні розділи, проблеми виконання.

2.2. Виконання плану науково-дослідних бюджетних робіт (назва теми, коротка характеристика стану виконання робіт, отримані планові і позапланові результати, новизна).

2.3. Роботи за госптемами та угодами про науково-творче співробітництво, що виконуються на ПЗТ (назва угоди, замовник-виконавець, короткий зміст і результати досліджень).

2.4. Видання

2.4.1. Здано до друку монографій, збірників, наукових статей, тез (їх перелік, куди здано, короткий зміст для збірників і монографій).

2.4.2. Питома вага поданих публікацій на одного наукового співробітника.

2.4.3. Вийшло з друку публікацій (за кордоном, державні видання, місцеві видання, перелік публікацій).

2.4.4. Відомості про наукового співробітника, який опублікував найбільшу кількість робіт (посада, науковий ступінь, стаж наукової роботи тощо).

2.4.5. Кількість і назва дисертацій (представлених до захисту або захищених).

2.5. Розроблені природоохоронні рекомендації (навести їх перелік і назву організації, якій передано).

2.6. Формування фондів наукових матеріалів (поповнення гербарних і колекційних матеріалів, фенотек, ценотек тощо).

2.7. Участь наукових відділів у проведенні екологічних експертиз.

3. Науково-технічні заходи

3.1. Наявність і характеристика діяльності стаціонарів, метеостанцій, гідропостів, станцій фонового моніторингу тощо.

3.2. Мережа наукових полігонів (постійні пробні площі, стаціонари, профілі, трансекти, маршрути, пункти спостереження) у вигляді уніфікованого реєстру науково-дослідних об’єктів, який повинен включати: картосхеми, короткий опис, мету закладки.

4. Біотехнічні заходи

4.1. Заходи по відновленню порушених екотопів, біоценозів, популяцій диких тварин і рослин.

4.2. Регулювання в установленому порядку чисельності диких тварин (відстріл, відлов, розселення).

4.3. Кільцювання і мічення тварин, репатріація видів рослин і тварин.

4.4. Утримання диких тварин у вольєрах.

4.5. Робота на експериментальних розсадниках.

5. Діяльність рад

5.1. Відповідність плану роботи.

5.2. Рішення, звернення, погодження.

5.3. Аналіз виконання рішень.

6. Фінансування, приладне та господарське забезпечення НДР

7. Висновки, недоліки, пропозиції (узагальнює заступник директора з наукової роботи)

 

Додаток N 2
до Положення про наукову діяльність заповідників
та національних природних парків України

Схема надання щорічної інформації з еколого-освітньої та міжнародної наукової діяльності заповідників і національних природних парків України

1. Наявність відділу з екологічної освіти та міжнародних зв’язків

1.1. Укомплектованість штатів відділу відповідними спеціалістами на початок і кінець року; зміни, що відбулися протягом року, переміщення у штатах; наявність спеціалістів, які вільно володіють іноземними мовами (вказати якими).

1.2. Підвищення кваліфікації співробітників відділу.

2. Еколого-освітня та організаційна робота

2.1. Чи виконує ПЗУ еколого-освітні програми (якщо так, то вказати назву, строки, фінансування).

2.2. Співпраця з різними установами та організаціями (наявність спільних програм, проектів, угод, планів-заходів):

* 2.2.1. Міносвіти та його місцеві органи, інші відомства.

(* Трицифрові позиції мають пояснювальне значення)

2.2.2. Держуправліннями екобезпеки в областях.

2.2.3. Установами ПЗФ та історично-культурної спадщини.

2.2.4. Навчальними закладами (університети, інститути, ліцеї, школи, дитячі садки).

2.2.5. Громадські організації екологічного спрямування (перелік громадських організацій екологічного спрямування у вашому регіоні).

2.3. Масові еколого-освітні заходи:

2.3.1. Семінари, науково-практичні конференції (рівень: міжнародні, республіканські, регіональні): тема, місце проведення, організатори, учасники, скільки зроблено доповідей).

2.3.2. Організація та проведення екологічних вечорів, диспутів, днів екології: «Всесвітній день охорони природи», «Міжнародний день Землі», «Міжнародний день збереження біорізноманітності».

3. Інформаційно-видавнича та пропагандистська діяльність

3.1. Підготовлено:

3.1.1. До друку, в які видання.

3.2. Видано:

3.2.1. Перелік назв праць та видань.

3.3. Виступи по радіо, на телебаченні.

3.4. Кількість лекцій, бесід, контингент слухачів, назва установи, де прочитано лекцію.

3.5. Кількість екскурсій та контингент екскурсантів.

4. Діяльність музею природи

4.1. Характеристика музею (назва, кількість працівників, кількість експонатів, надходження, обмін).

4.2. Кількість працівників та число відвідувачів.

5. Діяльність бібліотек, наукових архівів.

5.1. Характеристика, кількість працівників, поповнення бібліотеки, загальна кількість екземплярів.

5.2. Науково-популярне кіно, телефільми, відеотеки, фототеки, фотоальбоми, екофотостенди.

6. Учбова, науково-дослідна, практична та методична робота з учнівською та студентською молоддю.

6.1. Визначення тематики досліджень, курсових та дипломних робіт (перелік, місце проведення).

6.2. Проведення екологічних олімпіад та практичних занять (перелік, кількість, місце проведення).

6.3. Екологічні тематичні експедиції та літні табори (організатори, кількість учасників, місце проведення, тематика).

6.4. Відкриття екологічних стежок.

6.5. Організація «зелених шкіл», проведення екологічних ігор.

6.6. Виробнича практика студентів та школярів (назва вузу, школи, кількість практикантів, тематика).

6.7. Розробка методичних рекомендацій та учбових програм.

6.8. Методична допомога в обладнанні природничих кабінетів (країнознавства, ботаніки, орнітологічних кабінетів тощо).

6.9. Організація екологічних гуртків:

6.9.1. Організація етнокультурної роботи (секцій, гуртків народних ремесел, лозоплетіння, різьби по дереву, народної вишивки, гончарства, декоративного розпису, в’язання гачком та інше).

6.9.2. Організація квітково-декоративних секцій (квітникарі, квітникарі-аранжувальники, мистецтво аранжування, любителі зеленої архітектури, флористи, кактусоводи і т. д.).

6.9.3. Вивчення історико-архітектурних об’єктів.

7. Міжнародне співробітництво

7.1. Міжнародні наукові програми, гранти, проекти (стан виконання, наукові консультанти, результати, спільні видання).

7.2. Міжнародні угоди (країна, тема, стан, робоча група).

7.3. Відрядження (мета, куди, результат, пропозиції).

7.4. Закордонні відвідувачі (країна, мета, результат).

7.5. Міжнародні екологічні організації (фонди, асоціації, клуби тощо):

7.5.1. Із них зарубіжні.

8. Шляхи вдосконалення методичної роботи

9. Бюджетне та небюджетне фінансування

10. Висновки, недоліки, пропозиції (узагальнює заступник директора з НДР)

Додаток N 3
до Положення про наукову діяльність заповідників
та національних природних парків України

Перелік наукових кураторів заповідників і національних природних парків України

——————————————————————

|Назва природно- |  Відомча       |      Науковий куратор       |

|заповідної      |  підпорядкова- |                             |

|установи        |  ність         |                             |

——————————————————————

I. Біосферні заповідники

1. Асканія-Нова    УААН           Інститут агроекології та

біотехнології УААН

2. Чорноморський   НАНУ           Інститут зоології

ім. І.І.Шмальгаузена НАНУ

3. Карпатський     Мінекобезпеки  Інститут екології Карпат НАНУ

України

II. Природні заповідники

1. Український     НАНУ           Інститут ботаніки

степовий                          ім. М.Г.Холодного НАНУ

2. Карадазький     НАНУ           Інститут біології південних

морів НАНУ

3. Канівський      КУ             Київський університет

ім. Тараса Шевченка

4. Луганський      НАНУ           Донецький ботсад НАНУ

5. Поліський       Мінлісгосп     Інститут ботаніки

України        ім. М.Г.Холодного НАНУ

6. «Мис Мартьян»   УААН           Державний Нікітський ботсад

УААН

7. Ялтинський      Мінлісгосп     Національний науково-природничий

гірсько-лісовий    України        музей НАНУ

8. «Дунайські      НАНУ           Одеське відділення ІБПМ НАНУ

плавні»

9. «Розточчя»      Міносвіти      Український державний

України        лісотехнічний університет

ім. П.С.Погребняка

10. Дніпровсько-   Мінлісгосп     Дніпропетровський держуніверси-

Орільський         України        тет

11.»Медобори»      Мінлісгосп     Український державний лісотех-

України        нічний університет

ім. П.С.Погребняка

12. Кримський      Мінлісгосп     Сімферопольський держуніверситет

України        ім. М.В.Фрунзе

13.»Єланецький     Мінекобезпеки  Інститут ботаніки

степ»              України        ім. М.Г.Холодного НАНУ

14. «Горгани»      Мінекобезпеки  Український державний лісотех-

України        нічний університет

ім. П.С.Погребняка

III. Національні природні парки

1. Карпатський     Мінекобезпеки  УкрНДІгірліс ім. П.С.Пастернака

України

2. Шацький         Мінлісгосп     Волинський держуніверситет

України        ім. Лесі Українки

3. «Синевир»       Мінекобезпеки  Ужгородський держуніверситет

України

4. Азово-Сиваський Мінлісгосп     Мелітопольський педінститут

України

5. «Вижницький»    Мінекобезпеки  Чернівецький держуніверситет

України        ім. Ю.Федьковича

6. «Подільські     Мінекобезпеки  Інститут ботаніки

Товтри»            України        ім. М.Г.Холодного НАНУ

7. «Святі Гори»    Мінекобезпеки  Донецкий держуніверситет

України

«Офіційний вісник України» 1997, N 36, стор.109
Код нормативного акта: 3457/1997

Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ЯДЕРНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Н А К А З

N 140 від 21.09.98 м.Київ Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 1998 р. за N 630/3070

Про затвердження Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України

На виконання Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та постанови Верховної Ради України від 22.09.94 р. N 177/94-ВР «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України, що додається.

2. Начальнику Головного управління національних природних парків і заповідної справи Стеценку М.П. забезпечити подання на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України наказу «Про затвердження Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України».

3. Начальнику управління справами Даниляку О.Г. у 10-денний термін після державної реєстрації наказу «Про затвердження Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України» забезпечити тиражування його та надсилання національним природним паркам і заповідникам України, Державному комітету охорони навколишнього природного середовища та природних ресурсів Автономної Республіки Крим, Держуправлінням екобезпеки в областях, містах Києві та Севастополі.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Мовчана Я.І.

Перший заступник Міністра В.М.Братішко

Затверджено
Наказ Міністерства охорони
навколишнього природного
середовища та ядерної
безпеки України 21.09.98 N 140

Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України

1. Загальні положення

1.1. Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України (далі — природно-заповідні установи — ПЗУ) розроблено відповідно до законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники»), затвердженої постановою Верховної Ради України від 22.09.94 N 177/94-ВР, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.95 N 170 «Положення про Головне управління національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України» та Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України, затвердженого наказом Мінекобезпеки України від 01.07.97 N 105 та зареєстрованого в Мін’юсті України від 29.08.97 за N 358/2162.

1.2. ПЗУ є центрами організації екологічної освіти та виховання, цілеспрямованого впливу на світогляд, поведінку і діяльність населення з метою формування екологічної свідомості та залучення людей до збереження природної спадщини.

1.3. Положення відображає напрями, порядок організації і проведення еколого-освітньої діяльності, взаємодії з громадськістю та підвищення кваліфікації працівників ПЗУ.

2. Організація відділів екологічної освіти

2.1. Основні завдання еколого-освітньої роботи ПЗУ визначаються з урахуванням програм і планів, які затверджуються установою, у підпорядкуванні якої знаходиться ПЗУ. Для їх реалізації створюються відділи екологічної освіти, які організовують здійснення еколого-освітньої діяльності, інформування та налагодження зв’язків із громадськістю.

2.2. Відділ має бути укомплектовано кваліфікованими спеціалістами з певним досвідом еколого-освітньої діяльності.

2.3. Положення про відділ затверджується директором ПЗУ, а штатний розпис — установою, в підпорядкуванні якої знаходиться ПЗУ.

2.4. В окремому випадку, особливо на початку становлення ПЗУ, відділ екологічної освіти може бути об’єднаний з відділом науки чи рекреації.

2.5. Відділи готують щорічні плани робіт з еколого-освітньої діяльності ПЗУ, які погоджуються в Головному управлінні національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України (далі — Головне управління), відомстві, якому підпорядкована ПЗУ, та затверджуються директором.

2.6. Відділи готують інформацію про підсумки еколого-освітньої діяльності в кінці кожного року, яку подають в Головне управління та відомство, якому підпорядкована ПЗУ, за схемою додатка 2 Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків, затвердженого наказом Мінекобезпеки України від 01.07.97 N 105 та зареєстрованого в Мін’юсті України від 29.08.97 за N 358/2162.

2.7. При науково-технічних радах ПЗУ при потребі можуть створюватись комісії з еколого-освітньої діяльності, які взаємодіють з відповідною комісією при Науково-технічній раді Головного управління.

3. Основні напрями діяльності ПЗУ в галузі екологічної освіти

3.1. Формування на базі ПЗУ регіональних, національних та міжнародних центрів підготовки кадрів в сфері екологічної освітньо-виховної роботи.

3.2. Ведення пропагандистської діяльності, особливо через видання праць з проблем заповідної справи.

3.3. Учбова, науково-дослідна практична та методична робота з учнівською та студентською молоддю шляхом формування та виконання спільних еколого-освітніх програм, проектів, угод, планів-заходів з різними установами та організаціями природоохоронного спрямування.

3.4. Організація масових еколого-освітніх заходів.

3.5. Співпраця з громадськими та міжнародними еколого-освітніми організаціями.

4. Природоохоронна пропаганда

4.1. Основними напрямами пропагандистської діяльності ПЗУ можуть бути:

ознайомлення з нормативно-правовими актами в галузі заповідної справи;

пропаганда ролі й місця заповідної справи в рішенні актуальних наукових, науково-обгрунтованих господарських завдань збереження, використання та відновлення природних ресурсів, навколишнього природного середовища в цілому та інших заходів з охорони природи;

розповсюдження екологічних, біологічних, географічних, краєзнавчих, природознавчих знань про природоохоронні об’єкти;

інформування про охорону рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин.

4.2. Природоохоронна пропаганда має бути направлена на вирішення завдань не лише самого природно-заповідного об’єкта, але й екосистем регіону, охоплювати всі верстви населення від дошкільних закладів до організацій у галузі охорони природи, і здійснюватись з урахуванням вимог режиму природно-заповідних територій.

4.3. Природоохоронні знання поширюються через засоби масової інформації, музеї, бібліотеки та друковані видання, рекламу.

4.4. Періодичні видання потрібно використовувати для проведення дискусій навколо найбільш складних і актуальних проблем та питань, котрі потребують вирішення через влаштування круглих столів, вікторин, конкурсів. Доцільним є публікування екологічних кросвордів, гуморесок, карикатур; проведення спеціалізованих екопрограм, розрахованих на різні категорії слухачів. Для оперативного інформування готуються прес-релізи невеликого розміру (1-2 сторінки).

4.5. План пропагандистської діяльності має бути обгрунтованим, цілеспрямованим, може включати: перелік конкретних заходів, терміни, виконавців, направлення впливу і передачі інформації; інформаційно-технічне забезпечення.

4.5.1. Потрібно виконувати плани заходів. План пропагандистської роботи може включати такі заходи: постійно діючі та пересувні виставки, фотостенди, тематичні лекції, екскурсії.

4.6. Організація екологічних (учбових) стежок разом з екскурсіями — це перспективна форма природоохоронної пропаганди. Організація екологічної стежки передбачає: вибір місця та домовленість (угода) з землекористувачами; розробку маршруту; облаштування стежки; контроль за станом стежки.

4.6.1. Екскурсія не повинна тривати більше години. Оптимальна довжина стежки — 2 км. Бажано, щоб стежка мала форму петлі з початком і кінцем в одній точці, потрібно, щоб вона обминала місця проживання і зростання рідкісних видів флори і фауни.

4.6.2. Важливий елемент екологічної стежки — інформативність. Опис маршруту включає коротку характеристику всього маршруту з указанням природних перешкод, напряму руху, відстані між цікавими місцями огляду. Складаються ілюстровані путівники-буклети. Текст буклету викладається доступною мовою, в якому подаються загальні відомості та правила поведінки на стежці.

4.6.3. Екологічні стежки маркуються. Для цього використовують одягнуті на стовбури дерев кольорові смужки або кружечки, намальовані фарбами. «Знаки» стежки мають бути стандартних розмірів, кожна стежка повинна мати свій «знак» і назву. Стежки обладнують інформаційно-охоронними знаками встановленого зразка. Площина всіх табличок та щитів повинна розташовуватися відносно до відвідувачів під кутом 90 градусів. Велике значення має вибір місця розташування табличок, знаків та їх колір. Щити не варто перевантажувати інформацією.

4.7. Видавнича діяльність як засіб пропаганди включає: видання спеціальних буклетів, наборів листівок, пам’ятних вимпелів, наклейок, значків, календарів, плакатів, рекламних проспектів, путівників та іншого. При підготовці матеріалів не варто подавати точні відомості про місця зростання і перебування рідкісних видів, акцентувати увагу на споживчих властивостях рослин тощо.

З метою пропаганди доцільно використовувати символіку ПЗУ.

5. Музеї природи, бібліотеки, інформаційні центри як засоби поширення природоохоронних знань

5.1. Музеї природи як засіб поширення еколого-освітніх знань створюються для систематичного відвідування, використання під час проведення семінарів, конференцій.

5.2. Відповідно до змісту експозицій та направленості роботи музеї природи мають виконувати функції методичних центрів природоохоронної роботи з населенням, державними, громадськими та молодіжними організаціями.

5.3. Основними принципами створення музеїв природи повинні бути:

  • науковість і сучасність (всі експозиції повинні відповідати сучасним вимогам щодо охорони природи, основним напрямам розвитку заповідної справи);
  • лаконічність (потрібно уникати перевантаження експозицій);
  • естетичність (емоційний вплив на відвідувачів);
  • перспективність (показувати не тільки сучасний стан природних ресурсів, рідкісних видів тваринного та рослинного світу, але й перспективи розвитку та заходи щодо вирішення актуальних проблем);
  • регіональність (пропаганда має бути не глобального характеру, а конкретна з урахуванням потреб і проблем даної місцевості).

5.4. В експозицію музею природи рекомендується включати: екологічне законодавство, інші нормативно-правові акти, факти екологічного стану регіону, історію розвитку, основні напрями та перспективи розвитку регіону та створення ПЗУ, межі території, особливості охоронних ландшафтів, рослинного та тваринного світу та інших компонентів. Особливу увагу рекомендується звертати на наявність рідкісних видів та тих, що знаходяться під загрозою зникнення, занесені до Червоної книги України.

Доцільно відмічати роль природоохоронних територій у збереженні навколишнього природного середовища, покращанні екологічної ситуації, позитивному впливі на результативність наукових досліджень, розширенні міжнародної співпраці.

5.5. Формування бібліотек передбачає постійне поповнення, оновлення та розширення наукових фондів, тематичних рубрик, передплату на періодичні видання, контроль за виходом нових екологічних видань; створення відеотек, фототек, фотоальбомів, екофотостендів; тісний зв’язок з музеями природи, організацію спільних заходів: лекцій, круглих столів, тематичних вечорів, семінарів, вікторин тощо.

5.6. Інформаційно-екологічні центри можуть об’єднувати музеї природи, бібліотеки, зали для проведення семінарів та лекцій, виставки, кінолекторії, кіоски, ігротеки в єдину систему.

6. Шляхи підвищення кваліфікації, освіта громадськості

6.1. Підвищення кваліфікації працівників ПЗУ проводиться централізовано через інститути підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів відомств, у підпорядкованні яких знаходяться ПЗУ; шляхом організації спеціальних семінарів, а також шляхом самоосвіти та вдосконалення знань, постійного вивчення законодавчих та інших нормативно-правових актів.

6.2. Відповідно до вимог екологічного законодавства на базі ПЗУ проводиться підвищення кваліфікації відповідальних осіб ПЗУ та організацій-природокористувачів природно-заповідного фонду; вчителів з природничих дисциплін; освіта населення; освітня робота зі студентами та учнями.

6.3. У разі використання природних ресурсів ПЗУ іншими установами потрібно спільно організовувати навчальні семінари для підвищення кваліфікації працівників цих установ та населення.

6.4. Покращанню екологічної освіти населення сприяє проведення лекційної роботи, загальних екскурсій по природно-заповідній території з оформленням перепусток за спеціальними маршрутами, відвідування музеїв природи, знайомство з колекційним фондом ПЗУ.

6.5. Для підвищення екологічної кваліфікації вчителів організовуються спеціальні курси, розробляються методичні рекомендації і посібники.

6.6. Освітня робота зі студентами й учнями проводиться шляхом організації дипломних, наукових, польових практик, літніх експедицій і таборів екологічного напряму; навчання юних натуралістів; організації екологічних гуртків, проведення екологічних олімпіад; надання допомоги в обладнанні природничих кабінетів.

7. Взаємодія ПЗУ з іншими установами й організаціями в галузі заповідної справи

7.1. Еколого-освітня діяльність має здійснюватися в тісній співпраці з різними державними установами та недержавними організаціями.

7.2. Республіканським комітетом охорони навколишнього природного середовища та природних ресурсів Автономної Республіки Крим, Державними управліннями екобезпеки в областях та органами Міносвіти на місцях можуть створюватися спільні Міжвідомчі ради з екологічної освіти. Склад цих рад затверджується головою Республіканського комітету охорони навколишнього природного середовища та природних ресурсів Автономної Республіки Крим, начальником Державного управління екобезпеки в області, директором ПЗУ, начальником Головного управління освіти в області. Плани заходів такої ради включають: організаційні і методичні заходи; учбову; науково-дослідну і методичну роботу; масові, природоохоронні еколого-виховні акції; конференції; круглі столи; семінари та інформаційно-видавничу діяльність.

7.3. З навчальними закладами розробляються спільні програми та укладаються угоди про проведення спільних заходів, навчальних практик, виконання студентами наукових досліджень.

7.4. ПЗУ залучають до проведення масових заходів громадські організації, сприяють у виборі тем проведення акцій та пошуку грантів, надають практичну та методично-консультативну допомогу, забезпечують необхідною нормативною документацією.

Витяг з закону України Про природно-заповідний фонд України

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про природно-заповідний фонд України

Цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв’язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.

РОЗДІЛ III
РЕЖИМ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Глава 3
НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ

Стаття 20. Статус і завдання національних природних парків

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

  • збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів;
  • створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об’єктів;
  • проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;
  • проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Стаття 21. Структура території та вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів національних природних парків

На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:

  • заповідна зона — призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
  • зона регульованої рекреації — в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони;
  • зона стаціонарної рекреації — призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку;
  • господарська зона — у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації тариторії національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 22. Рекреаційна діяльність на території національних природних парків

Рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією парку.

Президент України Л. КРАВЧУК
м. Київ, 16 червня 1992 року
N 2456-XII

Правила охорони та використання території національного природного парку Білобережжя Святослава

                                                             ЗАТВЕРДЖЕНО

                     наказом директора

                                                             національного природного

                                              парку «Білобережжя Святослава»

                        від 17.04.2012 року № 15

Правила

охорони та використання території національного природного парку

Білобережжя Святослава

 

1. Правила охорони національного природного парку «Білобережжя Святослава» розроблені відповідно до Положення про національний природний парк «Білобережжя Святослава», затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 313 від 31.08.2011р.

2. Контроль за дотриманням цих Правил, вимог природоохоронного законодавства, відповідних нормативних та інших документів здійснює служба державної охорони, яку очолює директор парку.

3. З дирекцією парку погоджуються всі види робіт, які здійснюються на території парку, проекти відводу земель, будівництва, лісового, рибальського господарства, розвитку рекреаційної інфраструктури.

4. На території парку заборонено :

- проведення пошукових робіт з використанням відповідних знарядь та приладів, розробка корисних копалин та ґрунту, забір піску, заготівля мулу та ракушки у водоохоронних зонах водойм, самовільна зміна конфігурації берегової лінії, влаштування загат, гребель та проривка каналів;

- пошкодження або знищення об’єктів природи, яєць та гнізд птахів , дерев та кущів, збір лікарських рослин, квітів, ягід, насіння рослин, косіння очерету, без відповідних лімітів та дозволів;

- бездоглядне утримання худоби та самовільний її випас поза межами відведених для цього місць, прогін худоби по узбережжю в зоні рекреаційних дільниць;

- рух механізованих транспортних засобів, поза межами доріг загального користування, по ділянках з природним трав’яним покривом та по береговій лінії пляжів і літоральним валам;

- стоянка механізованих транспортних засобів в не відведених для цього місцях, на літоральних берегових смугах та лісових масивах;

- непогоджене з дирекцією парку пересування по акваторії торговельних, рибальських, екскурсійних, військових та наукових суден, катерів, яхт та інших плавзасобів, причалювання до берегів НПП в не відведених для цього місцях;

- проліт літальних апаратів без погодження з дирекцією нижче 200м, їх посадка на території НПП та в зонах концентрації птахів;

- миття транспортних засобів у всіх водоймах НПП та біля них, проїзд транспортних засобів по водоймах, забруднення акваторій;

- прокладка туристичних маршрутів та проїзд туристичних груп, організація масових спортивних ігор та видовищ без погодження з дирекцією НПП та укладення відповідних угод;

- розміщення наметів та наметових містечок, торгівельних точок, рекламних щитів та аншлагів, проведення рекреаційної діяльності без оформлення відповідних дозволів;

- порушення правил пожежної безпеки, розведення вогнищ в необладнаних місцях, встановлення наметів в лісових кварталах в пожежонебезпечний період, організація салютів та феєрверків на територіях природних комплексів, в’їзд транспортних засобів  на територію НПП без відповідного іскрогасного обладнання;

- забруднення території  будівельними, господарсько-побутовими відходами і стоками, розміщення несортованого сміття, неприйняття заходів по ліквідації виявлених сміттєзвалищ;

- проведення науково-дослідних робіт без погодження з дирекцією парку;

- застосування хімічних засобів боротьби з шкідниками сільськогосподар- ських  та лісових культур;

- розорювання цілинних ділянок, пошкодження трав’яного покриву в будь-який спосіб;

- проведення випалювання сухої трави та очеретяних заростей без відповідних обґрунтувань та дозволів;

- знищення та пошкодження інформаційних та межових знаків, щитів, плакатів, таблиць шлагбаумів Національного природного парку ; дослідних облікових ділянок;

- самовільне використання території парку під розміщення постійної або тимчасової споруди, автостоянок, складування будь яких матеріалів;

- інші види діяльності, які порушують природні комплекси та ландшафти парку, знижують природну та рекреаційну вартість його території.

 

Винні в порушені цих Правил несуть цивільну, адміністративну, кримінальну відповідальність згідно вимог чинного законодавства (ст. 64 закону України «Про Природно-заповідний фонд України».)

_____________________________________________

Охорона природи

Охорона території Національного природного парку «Білобережжя Святослава» покладається на відділ служби державної охорони природно-заповідного фонду України, який ділиться на чотири відділення: Василівське природоохоронне науково – дослідне відділення (Василівське ПНДВ),  Покровське природоохоронне науково – дослідне відділення (ПокровськеПНДВ), Покровсько-Хуторське природоохоронне науково – дослідне відділення (Покровсько-Хуторське ПНДВ)   і Рибаківське природоохоронне науково – дослідне відділення (Рибаківське ПНДВ), та входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України (далі – служба державної охорони) згідно із Законом України  «Про природно-заповідний фонд України» стаття 60.

Службу державної охорони очолює директор і несе повну відповідальність за організацію її діяльності і забезпечення дотримання режиму території, а також збереження, відтворення і раціональне використання природних комплексів і ресурсів у межах території .

До служби державної охорони НПП «Білобережжя Святослава» входять: директор, заступник директора — головний природознавець, начальник відділу служби державної охорони природно-заповідного фонду України,  інженери з охорони тваринного світу, інженери з охорони природних екосистем, начальники відділень, майстри з охорони природи, інспектори з охорони природно-заповідного, пожежники (респіраторники).

Основними завданнями служби державної охорони НПП «Білобережжя Святослава» є:

  • забезпечення додержання режиму охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду України;
  • попередження і припинення порушень природоохоронного законодавства.

Служба державної охорони природно-заповідного фонду України згідно покладених на неї завдань:

  • здійснює охорону природних комплексів НПП «Білобережжя Святослава» ;
  • здійснює охорону диких тварин і місць їх перебування у межах територій НПП » Білобережжя Святослава «;
  • забезпечує порядок використання природних ресурсів;
  • забезпечує дотримання вимог щодо відвідин територій і об’єктів НПП «Білобережжя Святослава»;
  • попереджає пошкодження лісових насаджень унаслідок незаконних рубок;
  • здійснює заходи щодо запобігання виникненню, розповсюдження пожеж, інших надзвичайних ситуацій і їх ліквідації;
  • інформує відповідні державні органи про надзвичайні ситуації;
  • забезпечує реалізацію заходів щодо профілактики і захисту природних комплексів від шкідників і хвороб у межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду;
  • підтримує в належному стані межові і охоронні знаки, інформаційні аншлаги, квартальні і дільничні стовпи, а також протипожежні споруди.

Повноваження служби державної охорони визначаються чинним законодавством, в тому числі Закон України «Про природно-заповідний фонд України», стаття 61.

Працівники служби державної охорони НПП «Білобережжя Святослава» мають право:

  • вимагати від  громадян і службових осіб пояснення у зв’язку з порушенням ними режиму територій та об’єктів  природно-заповідного фонду, їх охоронних зон;
  • перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та провадження  іншої діяльності в межах відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду;
  • доставляти порушників природоохоронного законодавства у територіальні органи внутрішніх справ чи до виконавчого комітету селищної, сільської ради з метою з’ясування особи;
  • складати протоколи про порушення адміністративного законодавства в галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних до відповідальності;
  • вилучати у порушників предмети і  знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транспортні засоби, незаконно добуту продукцію, відповідні документи;
  • проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції, одержаної в результаті природокористування;
  • безперешкодно відвідувати і перевіряти підприємства, установи, організації, судна та інші транспортні засоби у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон стосовно додержання вимог природоохоронного законодавства;
  • давати обов’язкові для виконання  приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду;
  • подавати клопотання про припинення, зупинення чи обмеження будь-якої діяльності, що провадиться з порушенням вимог природоохоронного законодавства або забороняється згідно з режимом охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду;
  • носити під час виконання службових обов’язків форму встановленого зразка, табельну зброю та спеціальні засоби (гумові кийки, наручники і балончики з препаратами сльозоточивої та подразливої дії) відповідно до законодавства;
  • направляти в установленому порядку матеріали про порушення природоохоронного законодавства до відповідних органів для вирішення питання щодо притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Законодавством України забезпечується правовий і соціальний захист працівників служби державної охорони НПП«Білобережжя Святослава» . Працівники органів Міністерства внутрішніх справ України сприяють службі державної охорони НПП «Білобережжя Святослава» в її діяльності.

Порушення вимог природоохоронного законодавства на території  НПП «Білобережжя Святослава» тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність несуть особи, винні в:

  • порушенні режиму території НПП «Білобережжя Святослава»;
  • нецільовому використанні його території;
  • самостійній зміні меж, відведенні його території для інших потреб;
  • здійсненні на його території забороненої господарської діяльності;
  • перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біохімічних та інших впливів і антропогенних навантажень на території НПП «Білобережжя Святослава».

Юридичні і фізичні особи зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними унаслідок порушення природоохоронного законодавства на території НПП «Білобережжя Святослава», розміри шкоди, заподіяної унаслідок порушення природоохоронного законодавства на території НПП «Білобережжя Святослава», визначаються за таксами, які затверджуються в установленому порядку.

На даний час:

Начальник відділу державної охорони – Іванов Олександр Григорович;

Начальник Василівського природоохоронного науково – дослідного відділення – Калина Наталія Василівна,

Начальник   Покровського природоохоронного науково – дослідного відділення Іванов Григорій Григорович,

Начальник Покровсько-Хуторського  природоохоронного  науково – дослідного відділення – Євдокимов Микола Васильович,

Начальник   Рибаківського природоохоронного  науково – дослідного відділення – вакансія.

Напрямки діяльності парку

Освітня діяльність

Сутністю державної екологічної політики України та основним завданням заповідної справи є збереження, примноження і стале використання різноманіття екосистем і ландшафтів шляхом створення заповідних територій. На сьогодні є надзвичайно важливою така функція об’єктів ПЗФ як екологічна освіта та виховання. Цінність еколого-просвітницької діяльності визнається у всьому світі, так ще у 1987 році Комісія ООН з довкілля та розвитку визначила екологічну освіту як один із вагомих чинників сталого розвитку сучасної земної цивілізації, розглядаючи її як пріоритетний гуманітарний напрям діяльності національних урядів, міжурядових організацій та неурядових організацій усіх рівнів. Екоосвіта, як складова природоохоронної пропаганди покликана формувати екологічну культуру та свідомість суспільства без яких видається мало можливим впровадження засад сталого розвитку, про що було зазначено на Конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвитку у Ріо-де-Жанейро 1992 року. 16 грудня 2009 року Указом Президента України було створено Національний природний парк «Білобережжя Святослава». Особлива цінність цієї території полягає в унікальному поєднанні природних комплексів та історико-культурних об’єктів. Національний природний парк є багатофункціональною природоохоронною установою. Він покликаний комплексно вирішувати проблеми збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів, формування у людей екологічного світогляду, створення умов для спілкування людини з природою. Основною метою діяльності відділу екологічної освіти НПП «Білобережжя Святолава» сьогодні є подолання інформаційної прірви, що склалась між мешканцями міста і природоохоронними установами, створення позитивного іміджу парку і таким чином гармонізувати систему «суспільство – природа». Ключовим завданням є формування сучасних уявлень про роль природно-заповідних територій у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття як основи стабільності біосфери, а також усвідомлення їх місця і ролі в системі сталого соціально-економічного розвитку регіонів. Екологічну освітньо-виховну роботу парк проводить відповідно до діючого Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України, затвердженого наказом Мінприроди від 21.09.98 №140. Парк має бути центром організації екологічної освіти та виховання населення Очаківщиниі. Саме тому НПП «Білобережжя Святослава» здійснює екологічну освіту у співпраці з іншими відповідними державними установами, а саме з Міністерством екології та природних ресурсів України, Державною службою заповідної справи, Держуправлінням екології в Миколаївській області.

 

Екологічна освіта національного природного парку «Білобережжя Святослава» спрямована на формування світогляду, мислення та поведінки людини в усьому багатоманітті її стосунків з довкіллям. Вона здійснюється  з метою забезпечення підтримки природно-заповідної  справи  в районі  серед різних верств населення і є надзвичайно важливим елементом охорони природи. Проведення еколого-просвітницьких заходів дозволяє ефективно впливати на світогляд людей, використовуючи інформаційний та емоційний вплив. Працівники національного парку розробляють та проводять ряд екологічних уроків, тренінгів, виховних заходів, акцій, виступів екологічних агітбригад, конференцій, конкурсів.

Для цілеспрямованої та результативної еколого–просвітницької роботи національний природний парк «Білобережжя Святослава» співпрацює із Очаківським районним відділом освіти та із усіма школами району (13 шкіл), дитячими садочками.

Кожного року на районному рівні проводяться такі заходи:

Екологічні акції:

-Зробимо Україну чистою!» та «Я люблю своє узбережжя!» по очищенню від сміття території парку;

- «Допомога птахам взимку» — поширення знань про зимову орнітофауну НПП «Білобережжя Святослава», розповсюдження листівок, виготовлення та   розвішування годівничок.

- «Весняні первоцвіти» — збагачення знань про регіонально рідкісні види рослин, що зростають на території парку, включає ряд конкурсів та презентацій про рослини для кращого закріплення теми.

- «Зустрінемо птахів разом!» в ході якої відбувається усний журнал «Птахи – наші друзі», орнітологічний турнір «Як ми знаємо птахів?», конкурс малюнків «Птахи Кінбурну», екскурсії по екосистемах національного природного парку.

- «Чистий ліс – чисте повітря» — проводиться з метою збереження лісів, відбувається прибирання лісових масивів, та поширюється інформація про значення лісів, через проведення уроків, лекцій, бесід, вікторин.

- «Збережемо ялинку» — природоохоронна акція завданням якої показати, що на новорічні свята замість ялинки можна поставити композицію з хвойних гілок.

Екологічні уроки та тренінги

За роки існування національного парку розроблені та проводяться по школах району такі уроки, тренінги:

«Екологія, як наука», «Рідкісні рослини та тварини національного природного парку»,  «Зимова орнітофауна », «Червона книга України, ІІІ видання», «Ліс і його значення в природі», «Ефемероїди, їх різноманітність», «Співіснування людини і природи»,  «Замість ялинки – зимовий букет».

 

Масові екологічні заходи:

Конференції

- «Здоров’я дітей — здоров’я нації» -  проходить до всесвітнього дня охорони здоров’я (7 квітня), спільно із районним відділом освіти та працівниками медицини.

- «Спільні дії громадськості у збереженні довкілля» — відбувається з метою залучення учнів та молоді до природоохоронної діяльності, в ході обговорюються екологічні проблеми району, та демонструються презентації та екофільми.

 

Інтелектуальні ігри

- Екологічна анкета «Довкілля очима дітей».

- Інтелектуальна гра з екології «Я знаю більше».

- Вікторина  «Як ми знаємо свій рідний край».

- Інтелектуальний конкурс «Найрозумніший природознавець».

Національним природним парком щоквартально видається радіо-газета «Вісник Білобережжя».

До екологічних свят по школах та організаціях району розповсюджуються тематичні листівки, брошури, повідомлення.

 

Рекреаційна діяльність

Рекреаційна робота в національному природному парку «Білобережжя Святослава» проводиться відповідно до Положення про рекреаційну діяльність в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. З цією метою сформовано відділ еколого-освітньої роботи та рекреаційного благоустрою, розроблено та затверджено відповідне Положення. Погоджено проект лімітів на 2012 рік щодо використання території Національного парку в оздоровчих та рекреаційних цілях з Державним управління охорони природного навколишнього середовища в Миколаївській області та подано на затвердження у Міністерство екології та природних ресурсів України. Відповідно до Постанови КМУ від 18.12.2000 №1913 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду». Зараз НПП надаються послуги по проведенню екскурсій екологічними стежками та послуги по короткостроковому відпочинку відвідувачів. З цією метою розроблено три туристичні маршрути «Чисті води Ягорлика», «Суворівський», «Великий Кінбурнський», підготовлено паспорти маршрутів. В наступному році планується розробка нового маршруту «Шляхами Святослава». Ці маршрути обладнані 5 інформаційними аншлагами, 8 попереджувальними та 5 інформаційними вказівниками. Для забезпечення додержання вимог санітарного стану на маршрутах встановлено 8 сміттєзбірника, організовано їх прибирання. З метою залучення відвідувачів видана друкована продукція (флаєра, буклети та ін.), інформаційні матеріали в мережі електронних та друкованих засобів масової інформації з рекламою рекреаційно-привабливих куточків НПП «Білобережжя Святослава».

Для надання послуг по короткостроковому відпочинку на території НПП обладнана рекреаційна дільниця «Кінбурнська стрілка» та «Ковалывська». На дільницях проведено очистка території від захаращень минулих років, проведено обстеження морського дна спеціалізованою організацією. Також встановлено 6 туристичних туалетів, 2 кабінки для перевдягання, 2 навіси, розміщено 36 сміттєзбірників для роздільного збору відходів, організовано сортування та видалення і здачу їх відповідній спеціалізованій організації. Обладнано та укомплектовано протипожежний щит, в місцях встановлення наметів обладнано 8 пожежобезпечних місць для розведення багать. Організовано систематичне чергування інспекторів та представників адміністрації НПП та створено рятівний пост. На території рекреаційної дільниці надаються послуги з прокату пляжного обладнання та встановлено пункти громадського харчування. Дільниця обладнана 3 інформаційними аншлагами, 9 попереджувальними та 5 інформаційними вказівниками. З перевізниками туристичних груп укладаються угоди.

 

НПП «Білобережжя Святослава» володіє значним рекреаційним потенціалом для розвитку еколого-пізнавального, культурологічного, сакрального туризму, а також спортивного (кінного) туризму, а на прилеглих територіях – кваліфікованого туризму ( рибальство). У парку вже функціонує ряд пішохідних маршрутів, еколого-пізнавальних стежок, обладнано стаціонарні зони для відпочинку. В навколишніх населених пунктах існують сприятливі умови для розвитку агротуризму.

Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА УКРАЇНИ

Н А К А З
22.06.2009 N 330

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
22 липня 2009 р. за N 679/16695

Про затвердження Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України

З метою вдосконалення організації рекреаційної діяльності установ природно-заповідного фонду України та відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» ( 2456-12 ) і підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 N 1524 ( 1524-2006-п ) Н А К А З У Ю:

1. Затвердити Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктівприродно-заповідного фонду України, що додається.

2. Державній службі заповідної справи (П.Гриник):

подати цей наказ в установленому порядку на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України;

у місячний термін після державної реєстрації довести цей наказ до відома установ природно-заповідного фонду України.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра М.Мовчана.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування

Міністр Г.Філіпчук

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
охорони навколишнього
природного середовища
України 22.06.2009 N 330

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
22 липня 2009 р. за N 679/16695

ПОЛОЖЕННЯ
про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України

I. Загальні положення

1.1. У цьому Положенні терміни вживаються у такому значенні:

Екологічна (еколого-освітня) стежка — спеціальний маршрут, який створюється з метою організації еколого-освітньої роботи шляхом демонстрації природних, естетичних а також культурних цінностей.

Екскурсант — учасник екскурсії, залучений під керівництвом екскурсовода до процесу пізнання навколишнього середовища (ландшафтного та біотичного різноманіття) з метою задоволення своїх інформаційних, естетичних і духовних потреб шляхом огляду, вивчення визначних пам’яток, об’єктів діяльності людини тощо.

Екскурсійна діяльність — різновид рекреаційної діяльності, який полягає в організації подорожей, які не перевищують 24 години без ночівлі, у супроводі фахівця туристичного супроводу та за заздалегідь складеними маршрутами для ознайомлення з визначними місцями, пам’ятками природи, історії, культури, музеями тощо.

Рекреант — особа, яка відновлює у визначених згідно із законодавством місцях природно-заповідних територій та об’єктів свої розумові, духовні і фізичні сили.

Рекреація — відновлення за межами постійного місця проживання у визначених згідно із законодавством місцях природно-заповідних територій та об’єктів розумових, духовних і фізичних сил людини, що здійснюється шляхом загальнооздоровчого, культурно-пізнавального відпочинку, туризму, оздоровлення, любительського та спортивного рибальства, полювання тощо.

Рекреаційна діяльність — діяльність, спрямована на відновлення розумових, духовних і фізичних сил людини шляхом загальнооздоровчого і культурно-пізнавального відпочинку, туризму, санаторно-курортного лікування, любительського та спортивного рибальства, полювання тощо.

Рекреаційна інфраструктура — сукупність засобів забезпечення організації та здійснення рекреаційної діяльності (шляхи сполучення, заклади/місця розміщення і харчування, транспортні засоби, еколого-освітні центри, елементи рекреаційного благоустрою тощо).

Рекреаційна послуга — послуга зі споживчими властивостями і собівартістю, що надається з метою задоволення потреб рекреантів.

Рекреаційний продукт — попередньо розроблений комплекс рекреаційних (туристичних, курортних тощо) послуг, який поєднує не менше ніж дві-три такі послуги.

Рекреаційні ресурси — об’єкти природного та історико-культурного середовища, які можуть бути використані для організації рекреаційної діяльності.

Рекреаційні території (акваторії) — ділянки суші (водного простору), які призначені для здійснення рекреаційної діяльності та відпочинку рекреантів.

Суб’єкти рекреаційної діяльності — юридичні особи та фізичні особи — підприємці, що надають рекреаційні послуги.

1.2. Дія цього Положення поширюється на юридичних осіб незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, фізичних осіб — підприємців (далі — суб’єкти рекреаційної діяльності), діяльність яких пов’язана з наданням усіх видів рекреаційних послуг на територіях ПЗФ, та громадян-споживачів цих послуг (далі — рекреанти).

1.3. Суб’єкти рекреаційної діяльності на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду здійснюють свою діяльність відповідно до вимог чинного природоохоронного законодавства та інших нормативно-правових актів та нормативних документів.

II . Основні напрями і види рекреаційної діяльності у межах територій та об’єктів ПЗФ

2.1. Основні напрями ведення рекреаційної діяльності у межах територій та об’єктів ПЗФ:

  • створення умов для організованого та ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об’єктів;
  • забезпечення попиту рекреантів на загальнооздоровчий, культурно-пізнавальний відпочинок, туризм, любительське та спортивне рибальство, полювання тощо;
  • обґрунтування і встановлення допустимих антропогенних (рекреаційних) навантажень на території та об’єкти ПЗФ України;
  • організація рекламно-видавничої та інформаційної діяльності, екологічної просвіти серед відпочиваючих, туристів у межах територій та об’єктів ПЗФ України; формування у рекреантів та місцевих жителів екологічної культури, бережливого та гуманного ставлення до національного природного надбання.

2.2. Рекреаційна діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється установами ПЗФ, підприємствами, установами та організаціями, яким ці території та об’єкти підпорядковані, забезпеченням таких умов:

  • створення і функціонування рекреаційної інфраструктури на визначених згідно із законодавством територіях та об’єктах ПЗФ України;
  • організація та інфраструктурне облаштування туристичних та екскурсійних маршрутів, еколого-освітніх стежок;
  • координація діяльності установами ПЗФ суб’єктів рекреаційної діяльності незалежно від форми власності та підпорядкування з огляду на використання природних та історико-культурних ресурсів у межах територій та об’єктів ПЗФ України;
  • створення і ведення інформаційного банку даних щодо рекреаційних закладів, які розташовані в межах територій та об’єктів ПЗФ України;
  • участь у вітчизняних і міжнародних науково-практичних конференціях, з’їздах, семінарах, присвячених питанням розвитку рекреації;
  • вивчення, узагальнення та впровадження вітчизняного і зарубіжного досвіду щодо організації рекреаційної діяльності на природно-заповідних територіях та об’єктах.

2.3. Рекреаційна діяльність організовується відповідно до функціонального зонування та проектів організації території національних природних парків (НПП) і регіональних ландшафтних парків (РЛП), охорони, відтворення та рекреаційного використання їхніх природних комплексів і об’єктів, проектів організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів, а також проектів утримання та реконструкції парків — пам’яток садово-паркового мистецтва, проектів організації території зоопарків, дендропарків тощо.

2.4. Рекреаційна діяльність у межах заказників і пам’яток природи може здійснюватися за умови забезпечення охорони та збереження їхніх природних комплексів відповідно до положень про заказники та охоронних зобов’язань власників або користувачів земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказниками або пам’ятками природи.

2.5. Рекреаційна діяльність у межах територій та об’єктів ПЗФ України може здійснюватися за такими основними видами:

2.5.1. Відпочинок:

  • загальнооздоровчий відпочинок;
  • культурно-пізнавальний відпочинок;
  • короткостроковий відпочинок (від 5-10 годин до 1-2 днів; розбиття наметів і розкладання вогнищ у спеціально обладнаних та відведених для цього місцях).

2.5.2. Екскурсійна діяльність:

  • екскурсії (прогулянки) маркованими екологічними стежками, а також на виставки, в музеї, засновниками яких є установи ПЗФ, інші суб’єкти рекреаційної діяльності.
  • 2.5.3. Туристична діяльність:
  • науково-пізнавальний пішохідний туризм;
  • орнітологічний туризм (спостереження за птахами);
  • етнографічний туризм (кантрі-туризм) — ознайомлення з народними
  • традиціями, фольклором, побутом, архітектурою та іншими ментальними цінностями місцевого населення;
  • лижний, зокрема гірськолижний, туризм (лижні подорожі та прогулянки);
  • велосипедний туризм (прогулянки, подорожі на велосипедах);
  • кінний туризм (прогулянки, подорожі на конях);
  • водний туризм (спуск гірською річкою на надувних плотах, човнах, катамаранах (рафтинг), подорожі на яхті, катання на водних лижах, віндсерфінг, прогулянки на човнах);
  • спелеотуризм (відвідування печер);
  • підводний туризм (підводне плавання з аквалангом, екскурсії до підводних печер і гротів (дайвінг));
  • парапланеризм (прогулянки, подорожі на парапланах), дельтапланеризм (прогулянки, подорожі на дельтапланах), балунінг (прогулянки, подорожі на повітряних кулях).

2.5.4. Оздоровлення:

  • використання рекреантами природних лікувальних ресурсів ПЗФ з метою відновлення розумових, духовних і фізичних сил людини.

Любительське і спортивне рибальство.

Любительське і спортивне полювання.

2.6. Організаційними формами здійснення у межах територій та об’єктів ПЗФ рекреаційної діяльності, пов’язаної з туризмом, є внутрішній і міжнародний туризм.

III. Правила ведення рекреаційної діяльності у межах територій та об’єктів ПЗФ

3.1 Рекреаційна діяльність у межах територій та об’єктів ПЗФ організовується спеціальними адміністраціями установ ПЗФ, а також підприємствами, установами, організаціями, яким підпорядковані ці території та об’єкти.

3.2. Для забезпечення організації рекреаційної діяльності у межах територій та об’єктів ПЗФ можуть створюватися підрозділи (відділи або сектори рекреації) спеціальних адміністрацій національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, парків — пам’яток садово-паркового мистецтва, зоопарків.

3.3. Положення про підрозділ (відділ або сектор рекреації) має містити вимоги з організації рекреаційної діяльності та затверджується керівником установи ПЗФ.

3.4. Підприємства, установи, організації, у підпорядкуванні яких перебувають території та об’єкти природно-заповідного фонду, здійснюють рекреаційну діяльність у межах цих територій та об’єктів за власними програмами та планами, погодженими з:

  • центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо територій та об’єктів загальнодержавного значення;
  • територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо територій та об’єктів місцевого значення.

IV. Обов’язки суб’єктів рекреаційної діяльності у межах територій та об’єктів ПЗФ

Суб’єкти рекреаційної діяльності зобов’язані:

  • надавати рекреантам необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про рекреаційні послуги, програму обслуговування, можливі ризики під час подорожей, роз’яснення щодо їхніх прав та обов’язків;
  • забезпечувати виконання вимог чинного законодавства щодо раціонального використання природно-рекреаційних ресурсів та їх збереження.

V. Особливості взаємовідносин установ ПЗФ з іноземними рекреантами та суб’єктами рекреаційної діяльності

Для активізації участі України у міжнародному співробітництві з питань рекреаційної діяльності у межах природно-заповідних територій та об’єктів установи ПЗФ:

  • проводять роботу, спрямовану на укладення багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод у сфері рекреаційної діяльності;
  • сприяють широкій участі науковців та громадськості у виконанні міжнародних проектів, спрямованих на розв’язання проблем охорони довкілля та розвиток рекреаційної діяльності, стажуванню українських фахівців з рекреаційної діяльності за кордоном, розвитку міжнародного екологічного туризму;
  • систематично аналізують міжнародний досвід щодо здійснення рекреаційної діяльності;
  • беруть участь у підготовці відповідних міжнародних видань, в інформаційному забезпеченні міжнародної інформаційної (туристичної) системи.

Начальник Державної служби заповідної справи П.Гриник

Історико — туристичний маршрут «Шляхами Святослава»

ЗАТВЕРДЖУЮ

Директор НПП

«Білобережжя Святослава»

___________Ю.І.Козловський

Історико — туристичний маршрут «Шляхами Святослава»

Місце знаходження – Національний природний парк «Білобережжя Святослава»,

Довжина маршруту -  21  км,

Тривалість маршруту -  6 год. (з врахуванням зупинок),

Характер маршруту: лінійний,

Тип маршруту: еко-туристичний, навчальний,

Спосіб пересування: комбінований (водний, пішохідний).

Термін відвідування: травень-жовтень.

Порядок відвідування: самостійно, з гідом.

Маршрут починається з причалу міста Очакова (оглядовий пункт 1). Історія цього міста тісно пов’язана з Кінбурнською косою. Вважається заснованим в кінці ХІV сторіччя, але останні археологічні знахідки свідчать про більш ранні поселення на цьому місці. З ХVІ віку — турецька фортеця Ачи-Кале. Під час російсько-турецької війни в грудні 1788 року був взятий штурмом російськими військами. В подальшому Очаків використовувався як одна з баз Військово — Морських Сил СРСР. Сьогодні це курортне приморське містечко, в якому варто відвідати музеї Суворова і Судковського, побувати біля пам’ятника Суворову роботи Едуардса та пам’ятного знака, присвяченого пам’яті загиблим воїнам під час штурму Очакова в грудні 1788р.

Рухаючись катером через Дніпро — Бузький лиман туристи побачать рукотворний острів Морської батареї (Первомайський) (о.п.2), збудований в другій половині ХІХ сторіччя з метою захисту берегів стратегічного входу в лиман та суднобудівних верфей міст Миколаєва та Херсона.                             Сухопутний етап маршруту починається з причалу на західній окраїні села Покровське (Римби) (о.п.3). Рухаючись на захід на відстані близько3 кмвід причалу досягнемо залишків східного валу Кінбурнскої фортеці (о.п.4).

В кінці ХV століття турецькі яничари, на місці татарського аулу Кіл — Бурун збудували тут фортецю, яка перешкоджала виходам запорізьких суден (чайок) з Дніпра, служила місцем перебування Очаківського паші в період загроз для самого міста Очакова, була торговою точкою, в якій формувались каравани для торгівлі з Кримом. У ХVІІІ столітті фортеця являла собою два чотирикутних укріплення, в одному з них знаходилося дві гарматні башти. Вона  мала повернуту на захід залізну браму і високі кам’яні стіни. Після ряду поразок Туреччини в ході війни 1768 — 1774 років форт Кінбурн згідно мирного Кючук — Кайнарджийського договору відійшов до Росії. Але на правому березі знаходилася потужна турецька фортеця Очаків, яка блокувала вільний вихід російського флоту в Чорне море. Туреччина не залишала планів повернути собі у васальну залежність Крим. Ключовим моментом в цих планах був захват Кінбурна. 13 серпня 1787 року розпочалась друга російсько — турецька війна. Командуючим обороною Херсонсько — Кінбурнського району було призначено генерала — аншефа О.В.Суворова, який прийняв керівництво над кінбурнським корпусом. Гарнізон фортеці нараховував 1500 чоловік.

На штурм Кінбурнскої фортеці 1 жовтня 1787 року були кинуті відбірні турецькі війська. Суворов дав можливість всьому турецькому десанту висадитись на косу, а далі, в результаті драматичної битви, в ході якої він сам декілька раз був поранений , за його власними словами: «був на пів нігтя від смерті», турецький 5-и тисячний десант було знищено. Це була перша яскрава перемога в черговій російсько-турецькій війні, за яку Суворов отримав вищий орден  —  Андрія Первозванного.

В 1788 році війна продовжилась гучною перемогою молодого російського флоту над більш потужним турецьким в гирлі Дніпробузького лиману біля шпиля Кінбурнської коси. В ході боїв під Кінбурном і Очаковом відзначились і Запорожські козаки, які після зруйнування Січі перейшли на службу Імператриці і згодом стали називатись Чорноморськими козаками. В боях на морі та лимані козаки використовували свої порівняно невеликі, але маневрені чайки, демонструючи приклади вправності та звитяги. Адже споконвіку саме на цій території точилися бої між козакам та татарами, а згодом і з турками. Під час морської битви героїчно загинув перший кошовий отаман Чорноморського козацтва Сидір Білий. В пам’ять про нього на валах Кінбурнскої фортеці від сучасних козаків був встановлений в 2008 році Козацький хрест, який можна побачити на середині маршруту.

Рушивши далі на південний захід, наблизимось до пам’ятного знаку на честь О.В.Суворова (о.п.5), встановленому на місці, де, за легендою, від вірної смерті пораненого полководця врятував гренадер Новиков. На цій ділянці відбувся переламний етап бою, коли турецький десант було обернуто до панічного відступу.

На південній стороні коси, 100м. від знаку на честь О.В.Суворова (о.п.6) розміщено копію алтаря Ахілла, який був знайдений рибалками приблизно в цьому місці в 1885 році і є свідченням того, що греки використовували Кінбурнську косу для справляння своїх обрядів, присвячених культу Ахілла Понтарха.

Наступна зупинка на маршруті (о.п.7), це місце, де Суворов за пропозицією Поля Джонса (контр-адмірала, командуючого парусною ескадрою російського флоту) таємно встановив батарею (блок — форт) на 12 гармат, яка зіграла визначальну роль в розгромі турецького флоту в 1788 році.

Наступний етап маршруту приведе до шпиля коси («Стрілки») (о.п.8), з якої відкривається унікальний краєвид. Тут вузька смуга літоральних пісків відділяє води Дніпро-Бузького лиману від Чорного моря. Це одна із найбільш цінних природних ділянок національного природного парку «Білобережжя Святослава». Крім збереженого приморського піщаного ландшафту тут цікавим є скупчення різноманітних видів птахів. Привертає увагу вид, занесений до Червоної книги України — пухівка звичайна (гага), колонія якої змінила звичні для неї умови Арктики на більш теплий клімат півдня. Турбувати птахів тут не дозволяється, отже відвідувачам пропонується оглянути кінець коси з оглядового майданчика, за який слугують залишки залізобетонної баржі, що вже стала частиною місцевого ландшафту. Відвідувачів зацікавить невеликий аншлаг, який повідомляє, що саме тут, вздовж Кінбурнської коси, історично пролягав знаменитий водний «Шлях із Варяг у Греки».

Повертаючись на схід, але вже вздовж морського узбережжя, можна побачити залишки «Турецького мосту» — причалу, який використовував гарнізон фортеці (о.п.9). В 1855 році він став свідком поворотного моменту в історії людства, що ознаменував початок залізного віку військового кораблебудування. За допомогою трьох броненосних батарей англо — французький десант штурмом оволодів фортецею Кінбурн. Завойовники зруйнували укріплення, вивезли з нього бронзовий бюст Суворова та встановлені біля нього турецькі гармати. Існує легенда, що з цього металу відливався хрест Вікторії за перемогу в Кримській війні.

Наступною зупинкою на маршруті є озеро Солоне (о.п.10). Воно є притулком для багатьох видів водоплавних птахів. Цікаве воно і тим, що містить цілющу грязь, властивості якої широко використовували оборонці фортеці, в тому числі і сам поранений О.В.Суворов. Оцінили лікувальну дію Озера та клімату коси і англо — французькі завойовники, які з 1856 року розмістили на базі фортеці польовий шпиталь.

Прямуючи далі вздовж берега Чорного моря прибуваємо до причального господарства Миколаївського морського порту (о.п.11). Перед його фасадом розташоване бронзове погруддя О.В.Суворова, а також пам’ятний знак, оточений морськими гарматами — коронадами, які встановлені в пам’ять про оборону Кінбурнської фортеці. Тут же знаходиться морський причал.

Маршрут продовжується з с.Покровка Покровської сільської ради (оглядовий пункт 12). Історія цього села тісно пов’язана з православним святом Покрови Пресвятої Богородиці. Вважається заснованим в кінці ХVІІІ на початку ХІХ сторіччя вихідцями з Полтавської губернії, але деякі археологічні знахідки свідчать про більш ранні поселення на цьому місці, зокрема запорозьких козаків у першій половині ХVІІІ ст. Знайдено також стійбища скотарів епохи пізньої бронзи, цю територію населяли і племена катакомбної (Саботинівської) культури. Пізніше сюди прийшли грецькі колонізатори. За свідченнями Геродота, що побував тут в V ст. до н.е., вони вважали цю землю святою, побудувавши храм богині Деметри – богині землеробства та плодючості. Відповідно до іншої легенди,  біля берегів Кінбурнського півострова відбулася грандіозна морська битва, в якій здобув перемогу Ахілл, і саме на честь неї провів перші атлетичні змагання. Коса слугувала Ахіллу своєрідною біговою доріжкою, за що й були названа Ахілловим Бігом або «Ахіллодромом» грецькою мовою.  Це була не просто легенда, адже у 1885 році місцеві рибалки на західному березі коси витягли з моря кам’яний  вівтар циліндричної форми з грецьким написом – присвятою Ахіллу.

Під час російсько-турецької війни 1787 року Кінбурнська фортеця відіграла важливу роль в здобутті перемоги над турками. Саме 1 жовтня, в день православного свята Покрови Пресвятої Богородиці, відбулася вирішальна битва, перемогу в якій здобули російські війська. На штурм Кінбурнскої фортеці були кинуті відбірні турецькі загони. Суворов дав можливість всьому турецькому десанту висадитись на косу, а далі, в результаті драматичної битви, в ході якої він сам декілька раз був поранений , за його власними словами: «був на пів-нігтя від смерті», турецький 5-и тисячний десант було знищено. Це була перша яскрава перемога в черговій російсько-турецькій війні, за яку Суворов отримав вищий орден — Андрія Первозванного. На честь цієї перемоги О.Суворов наказав побудувати Свято-Покровську церкву (оглядовий пункт 13).

Рухаючись катером через Ягорлицьку затоку, туристи побачать безліч рідкісних водоплавних та коловодних птахів, що заселяють цю водну акваторію і прилеглі озера та утворюють скупчення європейського та міжнародного значення.

Ягорлицька затока розташована між Кінбурнською косою та півостровом Ягорлицький кут в межах Миколаївської та Херсонської областей. Від моря вона частково відокремлена Покровською косою, островами Довгий та Круглий. Акваторія затоки має глибину від 1 до 4 м та замерзає лише в холодні зими. На дні водойми справжні підводні луки утворює камка, або морська трава (Zostera marina, Z. noltii), яка належить до квіткових рослин. У її заростях мешкає багато видів безхребетних тварин та риб. Це своєрідне угруповання живих істот гідробіологи називають біоценозом камки. Вузькі стрічкоподібні листки морської трави, відірвавшись від стебла, довго плавають на поверхні окремими острівцями та мандрують за течією. Біля них часто нагулюється молодь осетрових. Поруч можуть годуватись кефалі, дельфіни. Штормові хвилі згодом викидають їх на берег, утворюючи там цілі вали. Висушене листя камки використовують у меблевій промисловості та як пакувальний матеріал і здавна широко використовувалася місцевими жителями у побуті.

Окремі ділянки мілководь заростають також рупією спіральною (Ruppia spiralis), рдесником гребінчастим (Potamogeton pectinatus) та водоростями, переважно харою (Chara intermedia). Продуктивність таких угруповань у кілька разів вища, ніж у північних морях.

На виконання зобов’язань України в рамках Рамсарської конвенції Ягорлицьку затоку включено до переліку водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів. У минулому водойма була основним місцем линяння лебедя-шипуна (Cygnus olor), чисельність якого в окремі роки досягала 10 тисяч особин. Сьогодні угіддя підтримує існування багатьох видів пернатих під час їх гніздування, сезонних міграцій і зимівлі, зокрема пелікана рожевого (до 2500 особин). Тут знаходиться найбільша на півдні України багатовидова колонія чапель – сірої рудої, жовтої, чепур великої і малої, квака (до 600 пар), зустрічається чоботар, кулик-довгоніг, пісочник морський, пухівка, нерозень,  та крячок каспійський. Взимку територія парку є місцем скупчення орланів-білохвостів. Територія Кінбурна слугує природнім міграційним шляхом для багатьох видів птахів, місцем їх природної концентрації, зимівлі та гніздування. Тут зустрічається близько 300 видів птахів, понад 60 – занесені до Червоної Книги України.

Тюркська назва Ягорлик зустрічається по всіх теренах колишнього Кримського ханства від Азовського моря до середньої течії Дністра. На думку філологів, вона походить від слова «кривий», «нерівний». Відомо, що запорозькі козаки в XVI ст. часто використовували цю затоку для непомітного виходу до Чорного моря чи повернення до Дніпра. Османська імперія намагалась будь-що перекрити виходи з Дніпро-Бузького лиману, а система невеличких озер та проток дозволяла її небезпечним супротивникам-козакам на човнах-чайках оминати турецькі фортеці Очаків та Кінбурн. Пізніше, у XVII ст. коли були збудовані фортеці в районі сучасних міст Берислава та Каховки (Херонська область), запорожці віднайшли інші шляхи до моря – через річки Вовча та Кальміус до Азовського моря. Натомість із плавнями та затоками подібними до Ягорлицької народна уява пов’язала містеріальні історії про скарби та козацькі прокляття тим, хто неправедно їх віднайде

Сухопутний етап маршруту починається з причалу устричного господарства Очаківського рибоконсервного комбінату на західній окраїні Покровської коси (о.п.14). Це частина водно-болотного угіддя міжнародного значення «Ягорлицька затока». Ця територія включає молоді піщані та черепашкові наноси, а також прилеглі акваторії Чорного моря і мілководдя Ягорлицької затоки. Під дією хвиль конфігурація коси постійно змінюється (вона росте). Коса – це місце масового гніздування і концентрації птахів під час сезонних міграцій та зимівлі: пухівок, пеліканів рожевих, лебедів, куликів, качок, мартинів (до 20 тис. особин).

Устричне господарство знаходиться на березі Ягорлицької затоки у крайній південній точці маршруту. Воно було побудоване у кінці 70-х років минулого століття. Можливість вирощування цього делікатесного молюска (Ostrea edulis) пов’язували з його природними запасами (устричними банками) у Ягорлицькій, Тендрівській та Каркінітській затоках Чорного моря. Спочатку в районах з високою концентрацією личинок устриць встановлювали плавучі (підвішені) колектори, на які вони осідали (на цій стадії свого розвитку молодь за допомогою особливої цементуючої речовини прикріплюється до будь-яких твердих предметів і втрачає спроможність пересуватись). Утворювався так званий «устричний шпат». Після прикріплення молюски швидко росли і за кілька років досягали товарних розмірів, до10 см.

У Ягорлицькому господарстві молодь устриць дорощували в штучних басейнах, на спеціальних садках (сітчастих рамах). Планувалось щорічно отримувати 6-9 мільйонів молюсків. Проте за короткий період їх природні запаси були практично знищені внаслідок забруднення морських акваторій та замулення водойм. Великих збитків колоніям устриць та мідій завдав також хижий молюск рапана (Rapana thomasiana), який випадково потрапив у Чорне море з прибережних вод Японії.

Устрична ферма на березі Ягорлицької затоки проіснувала не більше 5 років, а вкладені державою кошти себе не виправдали.

На Покровській косі зростає 17 видів рідкісних рослин, що охороняються на загальнодержавному та світовому рівнях. Так, в південній частині ділянки (на узбережжі Чорного моря) (о.п.15) розташоване єдине на Кінбурнському півострові місце зростання дуже рідкісного виду – бурачка Борзи.

Оточений майже з усіх боків водою Кінбурнський півострів залишається чудовим краєм – загадковою прикрасою Чорного моря.

Мілководні ділянки північно-західного шельфу моря завжди були досить продуктивними. Раніше тут активно виловлювали осетрових, скумбрію, луфаря, ставриду, добували філофору (Phyllophora nervosa) та мідій (Mytilus galloprovincialis). В останні десятиліття під впливом людської діяльності їх запаси були підірвані.

Сьогодні цінними об’єктами промислу залишаються шпрот (Sprattus phalericus), хамса (Engraulis encrasicolus), кефалі (головним чином сингіль та піленгас), деякі види бичків (Neogobius melanostomus, Mesogobius batrachocephalus), креветки (Palaemon adspersus). Крім них, біля берегів Кінбурна можна зустріти краба трав’яного (Carcinus aestuarii),  морського кота або хвостокола (Dasyatis pastinaca), морську голку тонкорилу (Syngnathus tenuirostris), камбалу-калкан (Psetta maeoticа), невеликі зграї дельфінів – азовки (Phocoena phocoena), афаліни (Tursiops truncatus) та білобочки (Delphinus delphis).

У водній товщі масово трапляється медуза-коренерот (Rhizostoma pulmo), а на піщаному дні – двостулковий молюск мія (Mya arenaria), що з’явився тут лише в 60-х роках минулого століття. Всього у чорноморських водах мешкає понад 3,5 тис. видів гідробіонтів.

Краб трав’яний, морська голка тонкорила, білуга звичайна, осетер російський, севрюга звичайна та всі три види дельфінів занесені до Червоної книги України.

Рухаючись на захід на відстані близько 3 кмвід причалу досягнемо озер Чернино та Черепашине (о.п.16). Серед водних мешканців озер можна зустріти хижих актиній, різноманітних бокоплавів, поліхет, раків-самітників та молюсків. Актинії схожі на фантастичну коричневу квітку, але варто піднести до неї палець – і пелюстки квітки вхоплять його так щільно, що можна витягти з води всю тварину. Раки-самітники селяться у пустій закрученій у спіраль мушлі й тягнуть її на собі, щоб сховатися у разі небезпеки. Крім того – це улюблене місце нагулу цінних промислових видів риб – кефалей (сингіля – Liza aurat, гостроноса – Liza saliens, лобаня – Mugil cephalus). Основу їх раціону складають детрит, гамаріус, одноклітинні водорості та найдрібніші тварини, що мешкають на поверхні дна.

Весною, під час згінних північних вітрів, молодь кефалі через протоки заходить в прогріті та багаті на корм лагуни. При нагонних південних вітрах риба повертається назад, у море. Так триває до пізньої осені, поки температура води не знизиться до 6-8 градусів і риба не перестане харчуватись.

У минулому місцеві рибалки перекривали вхід до озер греблями і пропускали рибу лише в одному напрямку, наповнюючи нею водойми. Підтримувались у належному стані і протоки, що періодично заносились піском та камкою. Під зиму, перед виходом у море товарну кефаль відловлювали. В цей час її довжина досягала20 см, а вага 100-250 г. Для порівняння максимальна вага сингіля може досягати у Чорному морі4 кг, а лобаня –6 кг.

В останні десятиліття кефальні промисли суттєво скоротились. Личинки і мальки кефалей виявились надзвичайно вразливими до забруднень поверхневої плівки моря і прибережних мілководь, з якими пов’язаний їх розвиток. Саме тут акумулюються різні токсичні речовин, такі як нафта і нафтопродукти, пестициди, важкі метали тощо.

Озера є чудовим місцем для гніздування багатьох видів птахів. Для оптимізації умов гніздування рідкісних коловодних птахів на мілководдях озера ще у 90-х роках минулого століття було споруджено штучний острівець-платформу  площею близько 40 кв. м. Тут, посеред хутора Ковалівка, постійно гніздяться чоботар Recurvirostra avosetta (до 20 пар), кулик-довгоніг Himantopus himantopus (2-3 пари) та крячок річковий Sterna hirundo (до 100 пар), рідше – коловодник звичайний Tringa totanus, попелюх Aythya ferina і крижень Anas platyrhynchos (1-2 пари). Перші два види мають вже згадані охоронні статуси. Цікаво, що дзьоб одного з куликів за формою нагадує шило – знаряддя чоботаря. У іншого характерною рисою зовнішнього вигляду є довгі ноги. Звідси пішли й українські назви цих птахів.

Пізніше аналогічні острівці-платформи були побудовані на інших озерах Кінбурнської коси, що дозволило компенсувати нестачу природних місць гніздування пернатих та підвищити привабливість водно-болотних угідь для відвідувачів, оскільки суттєво зросли можливості проведення спостережень за птахами (англ. birdswatching).

Цікаві ще ці озера і тим, що містять цілющу грязь (о.п.17). Так, в лагунах вода дуже добре прогрівається. Через це тут активно розвиваються мікроорганізми, які при відмиранні перетворюються в різні групи органічних речовин. Так формуються насичені органічними речовинами мулові відклади – сапропель (від грецької – «гнилий мул»). Він має високу біологічну активність і може використовуватись як лікувальна грязь. В одному грамі такої грязі може міститися більше 1 млрд. мікроорганізмів.

Органічна речовина в грязях знаходиться у вигляді органомінеральних сполук, адсорбованих гумінових і фульвокислот та у розчиненому стані. У грязях порівняно з ропою міститься менше сульфатів (які можуть виступати алергенами), але більше корисних мікро компонентів. Крім того, є гази – сірководень, азот, метан та інші. Грязі можуть формуватися лише в умовах нестачі кисню. Це відбувається завдяки перенасиченню відкладів органічною речовиною. Якщо грязь потрапляє у кисневе середовище, вона окислюється і втрачає свою активність.

Лікувальні грязі використовувалися з давніх-давен. Ще в V ст. до н.е. Геродот писав про «єгипетський метод» лікування гряззю в Тавриді. Нею обмазувалися, прогрівалися на сонці, обмивалися озерною водою. Пліній Старший (I ст. н.е.) і грецький географ Птолемей (90-168 рр. н.е.) писали про «землю, яка зцілює всякі рани». Цілющі грязьові властивості широко використовували оборонці Кінбурнської фортеці, в тому числі і сам поранений О.В.Суворов. Оцінили лікувальну дію озер та клімату коси і англо — французькі завойовники, які з 1856 року розмістили на базі Кінбурнської фортеці польовий шпиталь.

Сапропелі – важлива складова частина медичних препаратів, косметичних засобів. Лікувальні грязі давно використовуються при шкірних захворюваннях, запальних процесах (зокрема, жіночих хвороб), при хворобах суглобів, периферичної нервової системи і т. д. Сучасна медицина строго регламентує час грязьових ванн і обсяг грязьових аплікацій, оскільки при неправильному застосуванні грязелікування може активізувати і негативні процеси та нашкодити здоров’ю, наприклад, активізувати ріст пухлин. Грязелікування також протипоказане при гострих та хронічних запальних процесах, при хворобах нирок, кровоносної системи, серцево-судинних захворюваннях та ін. До цієї процедури потрібно ставитися з великою обережністю і проводити тільки за призначенням лікаря.

Нестача кисню і насиченість відкладів сірководнем та сульфідами, які притаманні лікувальним грязям, взагалі характерна для Кінбурну. Питна вода зі свердловин має характерний сірководневий запах, який зникає при кип’ятінні. Все це є наслідком насиченості пісків органікою, а сірководень в них утворюється частково за рахунок розкладання білків (запах “тухлих яєць” і є запахом сірководню), а частково мікроорганізмами. Сірководнева вода при постійному споживанні призводить до розчинення карбонатів в організмі людини, тому місцеві жителі часто мають проблеми із здоров’ям зубів.

Солоні озера (о.п. 18) більш поширені на косі, ніж прісні. Їх легко можна визначити за наявністю на берегах рослини-сукулента червоного кольору – солонцю (Salicornia prostrate Pall). Для мешканців низки країн Західної Європи (зокрема, Франції) солонець є справжнім делікатесом, а можливість безкоштовно покуштувати його на Кінбурні – приємною подією.

При нагонних вітрах з моря рівень води дещо піднімається, між озерами утворюються протоки, по яких морська вода потрапляє вглиб території. Активне випаровування та ускладнений водообмін призводять до підвищення в таких озерах концентрації солей, достатньої для видобутку морської солі.

Сіль добувають з ропи, яка фактично є зміненою морською водою, що містить хлористий натрій, хлористий магній, сірчанокислий магній і кальцій. Спочатку відокремлюють невеличкі басейни, де при випаровуванні осідають на дно зайві компоненти і сполуки, водночас підвищується концентрація солі. При перевищенні рівня у 220 ‰ сіль починає випадати в осад. Тоді її згрібають у купи для дозрівання. Вона промивається вологою з повітря і дощами, втрачаючи більш гігроскопічні домішки магнієвих і калієвих солей, що додають гіркуватий смак. У розсолах залишаються більша частина магнієвих і кальцієвих сполук, солі брому, фтору та інших компонентів. Хлориди натрію накопичуються у кристалічному вигляді, вони і є головним корисним компонентом морської солі, придатної до їжі.

Варто зазначити, що мальовничі береги озер надихають багатьох митців, зокрема, одного з найбільш видатних художників-мариністів сучасності Володимира Зебека, якого часто порівнюють з Айвазовським. Біля озера знаходиться його садиба.

Майже півстоліття тому він проміняв московську прописку на хатинку на Кінбурнській косі. Сьогодні його твори поширені по всьому світу, а їхні щасливі володарі живуть більш ніж в 40 країнах. Немає, напевно, такого цінителя або колекціонера живопису, який би не мріяв мати хоча б один твір художника. Нещодавно живописцю виповнилось 80 років.

Наступна зупинка на маршруті — Орхідне поле (о.п. 19) — знаходиться біля села Покровка, в межах приморських луків між озерами Чернине і Черепашине. Це одне з найбільших та наймасовіших у Європі місцезростань диких орхідей – зозулинців розмальованого (Anacamptis picta), салепового (Anacamptis morio), блощичного (Anacamptis coriophora), запашного (Anacamptis fragrans) і болотного (Anacamptis palustris). Площа основних ядер орхідного поля складає близько30 га, а щільність рослин на одному квадратному метрі місцями перевищує 100 особин. Найбільш видовищним є цвітіння зозулинця розмальованого, який у першій половині травня створює тут рожево-фіолетовий аспект. За унікальністю Покровське орхідне поле можна порівняти з Долиною нарцисів у Карпатах.

Не зважаючи на це, ділянку ще недавно планували приватизувати і передати під забудову. Лише після активного втручання представників екологічної громадськості Миколаївщини, засобів масової інформації та особисто Президента України більшу частину цінної території вдалося зберегти.

Не всім відомо, що орхідеї дуже чутливо реагують на зміну умов існування. Багато їх гине при осушенні боліт, освоєнні лучних ділянок. Ці рослини погано поновлюються на витоптаних галявинах і швидко зникають там, де їх квіти збирають на букети. Розвиваються орхідеї дуже повільно і вперше цвітуть на 7-10-му році життя, а окремі види й значно пізніше. Дрібне насіння проростає і розвивається лише при наявності в ґрунті певної групи грибів, з гіфами яких воно вступає в тісне співжиття – симбіоз. Влітку рослина повністю переходить на підземний спосіб життя і зберігається у вигляді бульби.

Хоча наші вітчизняні орхідеї порівняно з тропічними набагато скромніші, вони теж досить декоративні та мають ніжний аромат. У народі їх часто називають любками і цінують не тільки за красу. З бульб багатьох дикорослих орхідей виготовляють салеп, що має тонізуючі і протизапальні властивості. Розповідають, що козаки брали з собою в походи бульби зозулинців на випадок нестачі їжі. Вважалося, що однієї бульби і одного ковтка води досить, щоб прожити принаймні добу.

Всі види дикорослих орхідей сьогодні занесені до Червоної книги України та переліку CITES (Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що знаходяться під загрозою зникнення).

Перетинаючи косу в північному напрямку повертаємось до початкового пункту маршруту — причалу «Римби», і вже на середині зворотнього шляху до Очакова вас охопить почуття ніжного суму та бажання повернутись до цих місць, «…оспіваних птахами і поетами» ще багато і багато разів. Тож, до зустрічі!