echo " ";

Архів

Июнь 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Май    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Нормативноправова база

 

Заповідна справа в Україні має давню історію, що зобов’язує до прагнення зайняти достойне місце нашої держави в цій галузі в Європі загалом. Це можливо лише за наявності сучасних нормативно-правових актів, що визначали б основні принципи, порядок створення, функціонування та розширення мережі природно-заповідного фонду. При наявності зазначеної мети нормативно-правова база повинна містити спрощений порядок створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду, особливо в частині погодження з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, землекористувачами, та поставити чітку задачу – подальше резервування територій для заповідання.

Сьогодні “Конституцією” заповідної справи без перебільшення можна вважати Закон України “Про природно-заповідний фонд України” (16.06.1992,№ 3456–XII). Зазначений Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду (ПЗФ) України, відтворення його природних комплексів та об’єктів.

Відповідно до нього, ПЗФ повинен охоронятися як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання, а Україна, в свою чергу, розглядає цей фонд як складову частину світовоїсистеми природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.

Більш того, передбачається, що відносини в галузі охорони і використання територій та об’єктів ПЗФ, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими нормативно-правовими актами. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” розподіляє території та об’єкти ПЗФ на природні території та об’єкти, а саме: природні заповідники, біосферні заповідники,національні природні парки, регіональні ландшафтніпарки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, паркипам’ятки садовопаркового мистецтва.

В залежності від екологічної, наукової або історико-культурної цінності заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва Закон поділяє на загальнодержавного або місцевого значення. Крім того, якщо заказниками чи пам’ятками природи оголошується якась територія, то відповідно до мети і необхідного режиму охорони, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; а пам’ятки природи, в свою чергу, поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

З метою збереження територій та об’єктів ПЗФ встановлюється заповідний режим; організовуються систематичні спостереження за станом заповідних природних комплексів та об’єктів; проводяться комплексні дослідження з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання; здійснюється державний та громадський контроль за додержанням режиму їх охорони та використання; запроваджуються економічні важелі стимулювання їх охорони, а також встановлюється підвищена відповідальність за порушення режиму.

Що ж стосується процедури створення нових об’єктів, скасування статусу та резервування цінних для заповідання природних територій, то вона визначена устаттях 51–54 зазначеного Закону. Так, для створеннячи оголошення нового об’єкту ПЗФ необхідно підготувати клопотання з обґрунтуванням необхідності створення чи оголошення території або об’єкту ПЗФ певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об’єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

Підготовкою зазначених клопотань може здійснюватися органами Мінприроди, науковими установами, природоохоронними громадськими об’єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання подаються до державних органів, уповноважених проводити їх попередній розгляд. До клопотань подається ряд документів, що обґрунтовують необхідність створення чи оголошення територій або об’єктів ПЗФ.

Після чого ці клопотання розглядаються уповноваженими на це органами, а рішення про створення територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення приймає Президент України, а місцевого – приймаються відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. Якщо ж довелося змінювати межі, категорію або скасовувати статус територій та об’єктів ПЗФ, то проводиться такаж сама процедура, що й при створенні.

Разом з Законом “Про природно-заповідний фонд України” (16.06.1992, № 3456–XII), важливе значення мало прийняття Програми перспективного розвитку заповідної справи на 1994–2005 роки під назвою “Заповідники”, яка затверджена Постановою Верховної Ради України від 22 .09.1994 № 177/94–ВР.

Метою Програми “Заповідники” було поліпшення умов для збереження територій та об’єктів ПЗФ як національного надбання, забезпечення подальшого науково обґрунтованого розвитку заповідної справи в Українідо 2005 року на основі визнання її соціального, економічного та екологічного значення для усталеного розвитку держави та народу України.

Ця програма складалась з п’яти етапів, які на меті мали розв’язання таких основних завдань, як визначення стратегії розвитку заповідної справи; зміцнення наукових, організаційних, правових, фінансових, матеріально-технічних та інших засад розвитку заповідної справи; оптимізація мережі природних і біосферних заповідників, національних природних парків, територій та об’єктів ПЗФ інших категорій; активізація наукових досліджень на базі заповідних територій, посилення ролі НАНУ і Мінприроди України у науково-методичному забезпеченні та координації роботи заповідників і національних природних парків, розробці наукових та організаційних засад заповідної справи; сприяння підвищенню ролі заповідної справи в екологічному та патріотичному вихованні громадян і підготовці фахівців, входженню України до міжнародної системи співробітництва з питань розвитку заповідної справи.

Для забезпечення сталого розвитку природно-заповідної справи окремі положення Програми “Заповідники”, що не були виконані, перенесені до проекту Закону України “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року”, розробленого Мінприроди України згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.02.06 № 70р “Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року”.

Цей Закон має досить багато переваг, але зважаючи на те, що останню його редакцію було розроблено у 2004 році, необхідно вказати на проблемні питання. Так, на сьогодні ми не маємо чіткого економічного механізму стимулювання створення нових заповідних територій та викупу земельних ділянок для наступного заповідання, вдосконалення управління та координації діяльності підрозділів служб державної охорони установ природно-заповідного фонду, встановлювати дієву систему управління й охорони територій та об’єктів ПЗФ, для управління якими не створюються спеціальні адміністрації, а також посилювати систему державного контролю у сфері додержання вимог режиму територій та об’єктів ПЗФ.

Дуже актуальним є питання змін до Земельного кодексу України в частині встановлення мораторію на зміну цільового призначення земель природно-заповідного, історико-культурного та іншого природоохоронного призначення, земель водного фонду в межах водоохоронних зон, розширення меж населених пунктів за рахунок включення до них перспективних для заповідання природних територій та існуючих заповідних об’єктів; розширення переліку особливо цінних земель; заборони вилучення земель природно-заповідного, історико-культурного та іншого природоохоронного призначення; обов’язкового переведення земельних ділянок територій та об’єктів ПЗФ до категорії земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Що стосується непоодиноких порушень законодавства щодо ПЗФ, в тому числі щодо створення об’єктів та встановлення їх меж в натурі, необхідно розробити та ввести процедуру персональної відповідальності посадових осіб за ці порушення. Більш того, з урахуванням всіх завдань, що стали перед Україною в галузі створення нових об’єктів природно-заповідного фонду, необхідно підіймати питання про створення єдиного органу з управління територіями та об’єктами ПЗФ з передачею до його підпорядкування всіх вже існуючих об’єктів.

Крім того, сьогодні на стадії прийняття знаходиться проект закону України “Про внесення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, який надасть можливість врегулювати питання щодо порядку здійснення природоохоронних заходів з моменту створення установи та об’єктаПЗФ; забезпечити поєднання розвитку природно-заповідної справи з інтересами розвитку економіки та соціальної сфери; вдосконалити порядок створення територій та об’єктів ПЗФ; посилити систему державного контролю у сфері додержання вимог до режиму територій та об’єктів ПЗФ; вдосконалити організацію функціонування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, інших установ ПЗФ загальнодержавного значення, здійснення природоохоронних заходів, а також поліпшити управління та координацію діяльності підрозділів служб державної охорони установ ПЗФ.

за материалами журнала «Рідна природа»

Iмя

Яндекс.Метрика